Слава ЗСУ!

- Жіночко, - перекривив її Остап. – А ви кого представляєте?

Жінка глянула на нахабного хлопця.

- До вашого відома, цей замок належить нашому місту. І наша група археологів була спеціально запрошена мером міста та облдержадміністрацією для проведення дослідницьких робіт.

- До вашого відома, люба пані, - промовила Карла. – Ми вже провели тут таку роботу, яка вам і не снилася. Ми дослідили родовід графа Полонезького і знайшли його реальних спадкоємців. І саме вони найняли нас проводити дослідницьку роботу. Тому або вам доведеться ділитися знахідками, або ж вам доведеться звідси піти.

Жінка обурено подивилася на Карлу.

- Цей замок – власність міста, а не спадкоємців графа.

- Спірне питання, - промовив Остап.

- Не спірне, - впевнено промовила жінка. – В нашій країні немає такого закону про повернення такої власності ще й через стільки років.

- А це вже суд покаже, - перебила Карла. – То де знайдені в тайнику речі?

- В наступній кімнаті, - відповіла жінка. – До речі, ви не маєте права їх виносити за межі замку.

- Та ми вже якось самі розберемося, - промовив Макс.

- Охорона на виході розбереться, - пробубоніла жінка, наче сама до себе.

Студенти попрямували до виходу.

- До речі, - раптом промовила жінка. – Мені цікаво знати, і хто ж спадкоємець графа Полонезького?

- Так ми вам і сказали, - пробурмотів Остап.

Всі троє вийшли в ледь освітлений коридор замку.

- Що ж ми тепер робитимемо?

- А що? – не зрозумів Остап. – Пішли подивимося, що було в тайнику.

- А якщо це все дійде до мера, - злякано промовив Макс. – І нас запитають, хто саме спадкоємець замку. Що тоді придумуватимемо?

Карла опустила очі.

- Чи меру також відповімо: «так ми тобі і сказали»? Чи може, дамо меру двадцяти кілограмовий архів і скажемо: «Гей, чуваче, перечитай це, спадкоємець має бути тут!».