Слава ЗСУ!

- Іди собі, бабо, - промовила Ява. – Не хочу нічого чути від тебе.

- А чому ж? Мені і рука твоя не потрібна. Я і так все знаю.

Ява піднялася з трави і, щосили тримаючи маленьку Марічку, відійшла від бабці на кілька кроків.

- Ходімо, Василю. Нам час до хати. А ти іди, бабо, не зачіпай нас.

- Буде в тебе весілля, - крикнула бабця услід. – Дуже скоро!.

- Брешеш ти все, бабо. Яке ж весілля? Хто ж у піст свататиметься? – іронічно запитала Ява і потягнула Марічку за собою.

Ліна сиділа на дивані і натхненно жувала ковпачок ручки, заглибившись у свою писанину.

- Ліно! – голосно крикнула Емма. – Викинь, нарешті, з рота ковпачок. Коли ти попрощаєшся з цією дурною звичкою?

Ліна посміхнулась.

- У мене по-іншому не думається.

- Ага, звичайно, - засміялась Емма. – Не думається.

- Ну, може, думається, але дуже-дуже повільно.

- А з ковпачком в роті набагато швидше і продуктивніше.

Емма поставила на стіл піднос з чаєм і сіла біля Ліни на диван.

- Над чим працюєш?

- Я пишу про графа… Все ще про свого графа…

- Можна? – простягнувши руку до паперів, запитала Емма.

- Ні, ні! Ні в я кому разі. Це погана прикмета, коли хтось читає роман до його закінчення.

- Це буде роман? Історичний?

- Ні, історії буде мало. В основному кохання…

- Кохання? – здивувалася Емма. – Нічого собі.

- Так… Я, здається, сама вже закохалася по вуха в свого графа. Я намагаюсь виправдати його. Насправді, не всі чоловіки такі брехуни і лицеміри. Це просто ми їх бачимо такими через свої чорні окуляри. Я думаю є погані люди, а є хороші, і це не залежить від статі. Є зрадники, а є вірні своєму коханню. І ніякого відношення до того, чоловік ти чи жінка – це немає.

- Може й так…

- Я все думаю про Ганну і її чоловіка. Знаєш, вони правильно зробили, що пішли від нас, навіть, якщо і назавжди. Вони мають бути разом, жити разом і слухати лише одне одного. І більше нікого. Ми своїм світоглядом лише все паскудимо. Ми не вміємо прощати і забувати. Все, що трапилось з нами поганого – лишається в нас самих, бо ми самі його не хочемо відпустити. Ми тримаємо погані спогади у собі, бо нам подобається бути ображеними, бути жертвами. Розумієш…