Слава ЗСУ!

Всі засміялися.

- Оце так! – з посмішкою промовила Рената.

- Директор музею – моя улюблена подружка Еммочка. Вона мене не оштрафує! – весело заперечив Остап.

- Вона не оштрафує - тоді я звільню!

- Ну добре, добре, іду працювати, - понуро промовив Остап. – Бачите, Ренато, як буває. Пригрів змію на серці!

- Остапе, я ще досі тут і досі все чую, - промовила Олена.

Всі сміялися.

Остап понуро поплентався слідом за групою археологів.

- А що ми будемо робити? – запитала Валерія.

- Ми підемо в замок. У нас там важливіша робота. Будемо шукати вхід у кімнату.

- Вибачте. Мене викликали сьогодні у відділок, - промовила Емма якомусь міліціонеру, що проходив повз неї.

- Я знаю. Чекайте поки що тут. Вас покличуть.

- Я вже з-пів години чекаю, - буркнула під ніс Емма та все ж сіла на своє місце і продовжила вивчати фото під написом «Їх розшукує міліція».

- Привіт, сонце! – підбігши до Емми, промовив Влад. – Як ти?

- Владе! Яка радість. Хоч одне знайоме обличчя! Я вже тут цілу годину сиджу і на мене уваги ніхто не звертає.

- Які негідники! – засміявся Влад. – Могли б, хоча б, автографа взяти. А ти тут чого?

- Мене викликали. Сказали, у зв’язку зі справою про Ірину.

- А-а-а, ну мене теж. Я думав, що спізнився.

- Так я теж. Зовсім забула, що Остап працює сьогодні. Думала, відвезе мене на машині. Довелося таксі викликати. Ще й таксист такий жадібний. Якби знала, що все одно доведеться стільки чекати, то краще б пішки пішла.

В цей момент двері кабінету відчинилися і з нього вийшла Клава під ручку з Русланом. За ними вийшов слідчий.

- Прохання ще трохи зачекати, якщо ви не поспішаєте.

- Ні, - фліртуючи очима, відповіла Клава. – Для вас я не поспішаю.