Слава ЗСУ!

- Точно! Тепер нам вдасться знайти спадкоємця! – крикнув Макс.

- Давайте “заникаємо” цей листочок! – радісно крикнув Остап.

- Не можна, Остапе, так не можна. Це ж історична знахідка, - промовила Карла, злегка киваючи головою на камеру спостереження, прикріплену до стелі і напрямлену прямо на нові знахідки.

- Ну тоді я побіжу відксерю.

- Ні, ксерити теж не можна, - промовила Карла. – Не можна, навіть, виносити з цієї кімнати. Нас одразу затримає охорона. Давайте краще перепишемо. Максе, є ручка?

- Так, диктуй, - дістаючи з внутрішньої кишені піджака ручку, промовив Макс.

- Так, що можна зрозуміти? Зачекайте… Ага. Значить спадкоємицею Катерини Понятовської є донька Констанція.

- Оце так ім’я! – засміявся Остап.

- Її назвали так на честь матері Станіслава ІІ Августа Понятовського.

- Судячи з імен, - промовив Макс, - у них було модно називати всіх якимись родовими іменами.

- Стоп, я цю Констанцію уже десь зустрічала, - стурбовано промовила Карла, взявши в руки свій зошит. – Ця Констанція виходить заміж, виходить заміж… Нічого не розумію… Знову за Фельченського Олександра.

- Фельченський? Знову Фельченський? - занепокоєно перепитав Макс..

- Тобто, виходить, дочка Понятовського вийшла заміж за свого брата? – здивувався Остап.

- За свого троюрідного брата, - поправила Карла. – В ті часи це було нормально.

- Який це рік?

- Не знаю, - сумно гортаючи папери, промовила Карла. – Якщо з 1800 року Констанція народилась, то, мабуть, одружилися вони десь у 20-30-х роках ХІХ сторіччя. Цікаво, навіщо? Мабуть, щоб зберегти свої володіння.

- Або, щоб зберегти гарний родовід, - промовив Макс.

- Або вони просто закохалися, - весело закінчив Остап.

Емма їхала з Русланом у машині.

- Ти мовчазна, - промовив Руслан. – Щось сталося?