Слава ЗСУ!

Горда, неприступна… Та гроші все ж взяла, бо знала, в кого Тихон перший купить, той до полудня вже коней назад збирає.

- А що то за чудо-глечики в тебе такі? Неначе розмальовані?

- Так і є, розмальовані, - показуючи глечик з усіх боків, розхвалювала Любава.

- А хто ж малює? Невже ж, Василь? Той, що взимку з озера витягли?

- Той… Ми доходили його, вилікували, а він і призначення своє знайшов. Справжній художник. Малює, як воду носить.

- І люди є… І звірі, - здивовано роздивлявся Тихон.

До Любавиного лотка підійшла Ярина і старезний дід Курило.

- Діду, дивіться, які звірі смішні, таких же не буває, - весело защебетала Ярина.

- Буває, - промовив згорблений дідок. – Все, доню, буває. Кажуть люди, за океаном і не таке бачили.

- А де це, за океаном?

- Далеко, далеко…

- Ви, діду, онучці голову не дуріть, - різко промовила Любава. – Звірів таких зроду-віку не було. То ж нафантазовано усе… Мистецтво. Як подобається – купляйте, а не подобається – відійдіть, лоток мені не закривайте.

- Діду, давай купимо такого глечика, - жалібно промовила Ярина. – Хоч би одненького. З цією жовтуватою тваринкою з довгою шиєю. Така вона вже смішна!

- По чому, Любаво, горщики твої? – сухо запитав дід, порпаючись у кишені.

- Тридцять за один, півсотні за два, - хитро промовила Любава.

- Та ти, Любаво, з глузду з’їхала, мабуть? – крикнув дідок. – Які півсотні? Он у баби Русани горщики за п’ятак.

- Той купляй у баби Русани, - засміялась Любава. – Чого біля мого лотка стирчиш?

Дід Курило повернувся в сторону Русани, поглянув на її горщики. Чорні вони усі, вогнем обпалені. А в Любави і сонце, і небо, і звірі чарівні, і люди… Вийняв дід гроші, поклав перед Любавою.

- Ярино, вибирай ще одного. Подаруємо тітці Марії на іменини.

- Давай оцей, з он тією твариною.