Слава ЗСУ!

Добромир знову глянув на Яву. Вона швидко опустила очі.

Василь слідкував за кожним її рухом.

- А хто самі горщики робив? – запитав Добромир.

- Дядько Мирон робив, хто ж іще? Ява допомагала!

- Ява, кажете, допомагала? Візьму, - впевнено промовив Добромир. – Оцей, з чудернацьким звіром візьму.

- То лев, - під ніс буркнув Василь.

- Лев, кажеш, - похитав головою Добромир. – Здоровенні зуби в цього лева, та кігті… Але гарний, нічого не скажеш. Я б заради коханої зміг з ним зійтися в поєдинку. Поборов би його!

- Ага, - награно зітхнула Ява. – Ще хто б кого. У нього і зуби і кігті. А в тебе що?

- А в мене кохання сильне, Яво. Міцніше і за зуби, і за кігті.

- Мало віриться.

- Не віриться? – перепитав Добромир. – Одружуся я скоро, Яво.

- Невже? – засміялася Ява. – І хто ж ця нещасна?

- Ти, Яво! Чекай сватів!

- Хто ж це сватів чекає в піст? Ти, Добромире, мабуть, і сало щовечора їси, якщо тобі піст не писаний.

- На Пасху пришлю сватів до тебе.

- На Пасху? – засміялась Ява. – Добре, підготуюся. Куплю гарбузів до того часу.

- Що то за донька у тебе, Любаво? І гарна і розумна, ще й на язика гостра.

Любава лише руками розвела. Добромир поклав гроші на лоток і взяв загорнутий горщик з левом.

- Дякую вам, - уклонившись, промовив він.

- І вам дякуємо, - відповіла Любава.

- А що то за горщик у вас на візку? – раптом зупинивши свій погляд, запитав Добромир.

- Котрий?

- Он той, де дівчина з очима блакитними та волоссям золотим. Схожа вона мені на особу одну, котра в серці у мене.

- Василю, подай того горщика, - наказала Любава.

Василь бережно зняв горщика із зображенням Яви з воза і передав Любаві.