Слава ЗСУ!

- Можна мені? – зачаровано запитав Добромир.

- Можна подивитись, - відповів Василь. - Бо він не продається.

- То це ж наче справжнє обличчя, - провівши рукою по посудині, промовив Добромир. – Любаво, продайте. За п’ятдесят візьму.

Любава лише рот відкрила, від небаченої радості. За п’ятдесят один горщик. Це просто вдача.

- Ні! – раптом упевнено відповів Василь. – Не продається.

- Вісімдесят!

- Ні, - повторив Василь.

- Що ж, Любаво, перемогла ти. Бери сто!

Василь, навіть, рота не встиг відкрити, як жадібна Любава схопила гроші і вже через секунду вони опинились у неї за пазухою, а горщик із зображенням Яви у руках суперника.

- Щасливої дороги! – крикнула услід Любава.

Василь сумно присів на траву.

- А ти, Василю, молодець, - перераховуючи грошенята, промовила Любава. – Знаєш толк у цій справі. За один горщик – сотня. Ми так до наступного Різдва нову хату збудуємо.

Василь нічого не відповів.

Емма сиділа за столом, перебираючи папери. Її очі злипалися, але вона все одно продовжувала працювати.

- Еммо, чого ти ще на роботі? – зайшовши в кабінет Емми, здивувався Остап.

- О-о-о, Остап, - намагаючись здатися веселою, втомлено промовила Емма.

- Що ти робиш? Ти маєш вдома вже бути?

- Якщо ти думав, що я маю бути вдома, чого ж в офіс заїжджав?

- Та… Знав, що ти працюватимеш… Що ти робиш?

- О-о-о, не питай. З Польщі до нас збирається потомок короля Станіслава ІІ Августа Понятовського. Він каже, що у нього є якісь родові колекції роду Фельченських. Насправді, я не знаю, яке відношення він має до мого замку. Але я не ставила йому багато питань, бо хоч він і говорить українською, але дуже поганенько, і у нього проскакують польські слова.