Слава ЗСУ!

- Дуже приємно, - простягнувши руку, промовила Марта.

- Мені теж.

- Я подумала, що ти, як завжди, голодна, і принесла тобі піцу.

- Піца! – радісно промовила Емма. – Я здається, не їла вже тиждень.

- В тебе є ніж. Зараз поріжу.

- Біля чайника лежить.

Марта пішла за ножем.

- Я, мабуть, дуже погано виглядаю, бо мене всі підгодовують потроху. То ти, то Остап.

- А де секретар? – запитала Марта.

- От і я в неї питаю, - вигукнула Рената. – Вона ж ночами сидить за своєю роботою. Одна! Секретар тобі навіщо, якщо ти все сама робиш?

- Ванда моя – вагітна, - беручи величезний кусок піци, промовила Емма. - Сьогодні їй погано стало. Я її додому відпустила. Хоча роботи маса. Але ж я не садист. Вона оце останній тиждень допрацьовує. А потім в декрет на три роки. Так що доведеться мені шукати іншого секретаря.

Остап зайшов в бібліотеку замку. За центральним столом сиділа Олена. Вона нічого не читала, і закривши очі, і поклала голову на стіл і, навіть, не ворушилась.

- Олено, все добре?

Дівчина неохоче відкрила очі.

- І знову промах, - тихо промовила вона.

Остап посунув стілець і сів біля неї.

- Чому?

- Річка тут була. Прямо в цьому місці. Там, де треба, - тикнувши пальцем в карту, промовила Олена. – Але то було в 11 сторіччі. Розумієш. Одинадцяте сторіччя… Починаючи з 11 сторіччя, Бариш назавжди змінив своє русло. І більше на це місце вода не верталася.

Остап мовчав.

- Як же набридло мені це все, - прошепотіла Олена, знову закривши очі. – Я засихаю, просто засихаю.

- Олено.

- Де ж та клята кімната, де вона?

- Та здалася тобі та кімната…

- Остапе, ти не розумієш! Нічого не розумієш! – крикнула Олена. – Для чого ця вся праця була, якщо таємниця не розгадана? Вибач, я не можу з тобою спілкуватися, ти такий обмежений.