Слава ЗСУ!

Олена зрушила з місця і повільно пройшлася по коридору. Десь тут мала бути кімната. Олена підійшла ближче до стіни і уважно глянула на неї. Стіна скрізь була цільною. Олена торкнулась до неї руками. Там був проміжок… Не великий, сантиметрів сорок, не більше.

Олена згадала, що колись вже торкалася цієї стіни. І вже комусь, навіть, казала, що за цією стіною не може бути кімнати, бо там проміжок лише сорок сантиметрів.

Дівчина посміхнулась.

Звичайно, кімнати там немає. Але якщо об’єднати це з попередньою теорією, і припустити, що кімната під землею, то за цією стіною, можуть бути звичайнісінькі двері, або тонкі сходи, які ведуть до підземної кімнати.

Олена швидко вибігла із замку. Її тіло наповнилося неймовірною силою, наче вона наймогутніша в усьому світі. Найрозумніша…

Ноги самі несли її. І не зважаючи на те, що до цього вона півтори години простояла на одному місці, не ворушачись, вона не відчувала втоми.

- Я вільна! – крикнула Олена вибігши на вулицю. – Я вільна.

До замку під’їхало таксі. З нього вийшла Ліна і здивовано поглянула навколо.

- Олено, що сталося? Де всі?

- Ліно, я її знайшла! Я знайшла кімнату!

- Олено, а де студенти?

- Навіщо тобі ті студенти? Я кімнату знайшла! Треба знайти групу будівельників, щоб вони зруйнували стіну, за якою вхід у кімнату. Треба подзвонити Еммі, нехай Ванда знайде якнайшвидше бригаду будівельників.

- Так, давай, побігли, подзвонимо.

- Ні, стривай, там не працює телефон. Треба їхати до неї в офіс. Побігли, он таксист ще не поїхав. Таксі! Зачекайте. Таксі.

Олена побігла до машини.

- Ну звісно, не поїхав, - посміхнулась Ліна. – Я ж йому не заплатила ще.

Рената сиділа за столом і писала наказ про призначення Олени Карпової керівником групи археологів у період, поки її не буде.

- Підписуй ось тут, - промовила Рената.