Слава ЗСУ!

- Що писати? – не читаючи, перепитала Емма.

- Пиши «Директор Емілія Красовська». І підпис. І дату ось тут.

- Я лише підпис поставлю, все інше сама пиши.

Остап одиноко стояв біля вікна.

- Остапе, може, тобі хоч чаю, - промовила Емма, відірвавшись на секунду від своїх справ з Ренатою. - А то прийшов такий сумний і не розказуєш нічого.

- Значить, як мені, - жартуючи промовила Рената, - так сама роби. І наказ сама пиши, і дату сама став. А як Остапові – то, навіть, чай зробиш. От яка несправедливість.

- А ви, як керівник групи, звільніть Остапа з роботи, - пожартувала Марта.

- Тоді Емма, як директор музею, звільнить Ренату з роботи, - відповів Остап.

- Мабуть, поїду я додому, - посміхнулась Рената. – А то ще виявиться зараз, що я не у відпустку зібралась, а по взаємній згоді пішла з роботи.

- Ну давай, Ренато, гарно тобі відпочити.

- Так, дякую. Бувайте.

Рената закрила за собою двері.

- О-о-о, до речі, у мене є китайська їжа. Суші. Еммо, будеш? – запропонував Остап.

- Тебе, всі бачу підгодовують, - промовила Марта. – Хто піцою, хто китайською їжею.

- Так, з такими друзями з голоду не помреш, - посміхнулась Емма. – Ну давайте ще суші поїмо.

Всі сіли навколо столу і почали їсти суші.

- Як там справи у замку? – запитала Емма Остапа.

- О-о-о, не питай. Кіно можна знімати.

- Яке кіно?

- Під назвою «Олена в гніві».

- Що сталося?

- Вона прилетіла сьогодні в замок. Спочатку добре все було. А потім розкричалася і вигнала нас усіх звідти. Залишилась там сама.

- Чого ж ти зразу не розповів?

- Та… Не хотілося перед Ренатою цю історію розповідати. Щось іще не те подумає.

- Може, до Олени треба поїхати. Вона ж там сама?..