Слава ЗСУ!

- Ага, поїхати! – засміявся Остап. – Я туди точно не поїду. Ще жити хочу. Вона ж божевільна.

- Так, є трохи, - погодилась Емма.

- Може, вона просто надто переймається своєю ідеєю, - промовила Марта. – Це не так і погано.

- Не так і погано? – засміявся Остап. – Марто, я теж археолог. Але ж я не пропоную розвалити замок, зі словами «Це єдиний спосіб знайти ту кімнату!»

Емма зітхнула.

- А он і вони! – промовив Остап, поглянувши у вікно. – Чекай гостей, Еммо!

- Хто вони?

- Олена і твоя графиня.

Емма мовчки продовжила їсти суші. Остап теж сів за стіл. І мовчки дивився на Емму. Так продовжувалось хвилин п’ять.

Двері, нарешті, відчинилися і в кабінет зайшли Олена та Ліна.

- Привіт, Еммо.

- Привіт, дівчата.

- Ти знаєш, що сьогодні сталося? – крикнула з порога Ліна.

- Що?

- Олена знайшла кімнату, уявляєш?

- Справді? – перепитав Остап.

- Так, уяви. Граф у наших руках… Камінець теж… І там двері…

Ліна задихалась. Видно було, що вона дуже поспішала до Емми, щоб повідомити їй цю новину.

Емма встала з-за столу.

- Ну що ж, - промовила вона, обіймаючи Ліну. – Я тебе вітаю. Нарешті, ти зможеш стати щасливою. Я дуже за тебе рада.

- Так, - відповіла Ліна. – Я теж така рада. Треба тепер якнайшвидше знайти будівельників, які зможуть розвалити ту стіну.

Емма на секунду завмерла.

- Що? Яку стіну? Ти ні про яку стіну не говорила.

Ліна подивилася на Олену.

- Стіна, - спокійно пояснила Олена. – За нею знаходяться двері у підземну кімнату.

Емма відійшла від Ліни і знову сіла за стіл.

- До речі, потрібен буде акт, підписаний тобою, про дозвіл на проведення таких робіт, - продовжила Олена.

Остап злякано дивився на Емму. Він помічав кожен її рух, навіть, рухи вій. Більше за все в цьому світі, він боявся, що вона зараз дасть свою згоду.