Слава ЗСУ!

- Марто, з днем народження! – промовив Влад, даруючи Марті квіти і маленький пакуночок.

- Дякую за квіти. А в коробочці що?

- Там секрет! – відповів Влад.

- Покажи, покажи! – підбігла Емма. – Покажи секрет.

- Ні, ні, ні! – засміявся Влад. – Дарую з однією умовою – не показувати Еммі.

Всі засміялися.

- Оце так друг, - похитала головою Емма.

- Ну добре, добре, - обійнявши Емму, промовив Влад. - Я жартую! Розпаковуй! Там не секрет, там просто сюрприз.

Влад зняв кросівки. Всі дівчата обступили Марту, намагаючись побачити, що ж такого неймовірного поклав Влад у маленьку коробочку.

- До речі, слухайте всі! Сьогодні познайомлю вас усіх зі своєю новою дівчиною!

- Вже новою? Владе, а як же Марина? – засміялась Емма.

- Марина - в минулому. Тепер Тетянка!

- Ну ти швидкий!

- А де ж вона, чого вона не прийшла?

- Вона прийде, трохи спізниться. А є телефон? Зараз я їй подзвоню.

- Телефон? – невпевнено перепитала Марта і на хвилину замовчала. – Ну дзвони, тільки швидко. Добре? Дуже довго не розмовляй.

- А-а-а, боїшся, що грошей наговорю? – пожартував Влад.

Всі засміялися.

- Чекаєш, що подзвонить Ірина? – пошепки запитала Емма.

Марта махнула головою.

- Якщо вона не подзвонить – це ж нічого не означає. Може, у неї немає грошей, чи просто не буде можливості. Я впевнена, вона пам’ятає.

- Я знаю, - відповіла Марта.

Минула година.

Було дуже весело, гості були вже всюди, на балконі, у ванній, на кухні…

- Це часом не телефон дзвонить? – раптом запитала Марта, поставивши бокал шампанського.

- Ні, Марто, якщо він задзвонить, буде чути. Музика не так голосно грає.

- Добре.

Біля вікна сидів Остап. Він сьогодні був не в гуморі. Весь вечір він спостерігав за Владом, який не відходив від його Емми. Він то обійме її, то підійде якось надто близько, то щось їй говорить, а вона сміється… Чого вона сміється? Хіба він так смішно жартує?..