Слава ЗСУ!

Клава взяла Емму за руку і притиснула до себе.

- Пам’ятаєш, коли ми разом вступили до школи моделей? Разом мали їхати на конкурс…

- А ти тоді ще відмовилась, - згадала Емма.

- Еммо, я через тебе відмовилась. Конкурсів, професій, їх може бути в житті мільйон. А найкращий друг з’являється в житті не кожний день. Еммо, ти - мій найкращий друг. Я, навіть, думати не хочу, що тебе втрачу. Я така рада за тебе і Руслана. Така щаслива, що вам добре разом.

З очей Клави потекли сльози.

- Як же ти про мене могла таке подумати? Як же ти так могла… Хочеш, я, взагалі, з ним не спілкуватимусь, навіть, не вітатимусь, якщо у тебе є якісь підозри. Господи! Як же ти можеш про мене так думати? – шепотіла крізь сльози Клава.

- Клаво, пробач мені, - тихо промовила Емма. – У мене немає ніяких підозр. Повір мені. Просто неприємно було чути таке. Але це лише ворожіння. Не плач. Я ж не знала, що ти і Руслан так все серйозно сприймете.

Клава витерла очі.

- Давай поп’ємо чаю, і ти заспокоїшся.

Двері знову відчинилися і в кімнату забігла Ганна.

- Дівчата, я така щаслива!

- Ганно, привіт, - радісно промовила Емма. – Заходь, якраз збираємося пити з Клавою чай. Приєднуйся.

- Дівчата! 323 не одружений і немає в нього ніякого чотирирічного сина!

Клава вскочила і почала обіймати подругу.

- То це ж чудово! – крикнула Емма. – То у вас тепер все добре?

- Все добре! – раділа Ганна.

- А як же ти дізналася? – запитала Клава. – Розповідай усе.

- Викликала таксі, - запихаючись, почала розповідати Ганна, - і сказала, якщо приїде його машина – значить він - моя доля. А якщо інша – значить нам не судилося бути разом.

- І він приїхав? – не втримавшись, перебила Емма.

- Так, - радісно підстрибнула Ганна.