Слава ЗСУ!

- Це доля!

- Все, як у казці, - продовжила вона. – Я сіла в машину. І він мені освідчився в коханні, сказав, що давно хотів мені це сказати. А я плакати почала, сказала йому, що знаю про його дитину і дружину. А він сказав, що це не правда. Клявся мені! Сам плакав. Навіть, паспорт показав.

- І що в паспорті?

- Неодружений, - плакала від щастя Ганна. – Неодружений він, немає в нього ніяких дітей. Привіз мене до себе додому. З мамою живе… Познайомив мене з нею. Я їй сподобалась…

- Ганно, яка ж я щаслива за тебе, - витираючи сльози, промовила Емма. – Пробач мені за мою подругу, яка тобі наворожила брехню.

- Та нічого, я вже забула, - промовила Ганна.

- Давайте будемо пити чай! – промовила Клава.

Емма поставила на стіл чашки і пішла на кухню за чайником.

- Вже так пізно, - промовила Клава, дивлячись на годинник. – Мабуть, треба іти додому.

- То переночуєш тут, - промовила Ганна.

- Ні, треба іти. Сьогодні такий стрес був, треба виспатись, щоб нерви заспокоїлись. І тобі, Ганно, теж треба.

- Це точно, - погодилась Ганна. – Стільки за день емоцій…

В кімнату зайшла Емма з чайником в руках.

- Еммо, ти пробач, але вже пізно, - промовила Клава. – Мабуть, ми підемо додому.

- Як же додому? А чай?

- Ні, сонечко, чай іншим разом поп’ємо. А зараз вже час.

- Ну, будь ласка, ну залишайтесь. Переночуєте у мене!

- Ні, Еммо, ми вже підемо.

- А якщо ви залишитесь, ми могли би послухати тринадцятий карнавал! – намагаючись зупинити подруг, весело промовила Емма.

- А ми його вже слухали! – засміялась Ганна.

- А тоді б ми могли… могли…

Емма швидко пробігла очима по квартирі, намагаючись придумати, чим зацікавити подруг.

- А я б тоді показала вам ті сережки, що мені Руслан подарував.