Слава ЗСУ!

- Цього не може бути, - промовив Василь. - Мабуть, це просто схожа сережка… Якщо ви про ту давню легенду про зникнення графа, то це вигадки.

Емма взяла сережку і подивилась на золото. Посередині сережки майже непомітно проходила тріщинка – місце, де Нонна розламала сережку навпіл. Емма посміхнулась.

- А, дійсно, - артистично промовила вона. – Може, це і не моя сережка, просто схожа.

Був ранок. Розквітла у дворі стара калина. Обсипалась білими суцвіттями. Стоїть, немов наречена. Зелене листя купається у ранковому тумані. Темно-сіра кора полупилась, з усіх сторін обсіла її комашня, а калина все одно, горда, пишна, неначе царівна на троні.

Не цвіла вона років з сім вже точно. Щовесни вийде Любава у двір, погляне по-господарськи навколо. Все цвіте, все пахне… А калина лиш віття сумно похилила. Ледь жива стоїть. А як вночі дощ пройде, то на ранок всі дерева свіжі стоять, пахучі. А калина, немов би й не стояла під дощем. Віття сухе, і земля під нею суха сухісінька. Набере Любава відро криничної води, виллє одним махом на калину. А та лише здригнеться від крижаної бані та ще більше похилиться. Любава руки в боки. Як же ж так? Весь двір в квіту, все зеленіє, пахне. А калина не цвіте – немов заговорив її хто.

- Лесю, - обурено крикне Любава. - Та зрубай вже калину, вже вийшов час її. Вишню посадимо. Хоч користь буде.

- Нехай стоїть, - махне рукою Лесь.

І щороку одне і те саме.

А цієї весни калина не очікувано розквітла. Стоїть посеред двору, вітами окрашеними колише.

Та ніхто на калину не зважає, не до неї зараз.

Марічка розвішувала у дворі випрану білизну та щось наспівувала собі під ніс.

- Марічко, а коней хто погнав пастися? – здивовано запитав Лесь, побачивши, що стайня пуста

- Любава, - обернулася Марічка. – Ще о п’ятій.

- То що, вона ще не повернулася? – знову здивувався Лесь.