Слава ЗСУ!

- Ти вже втратила, - блиснувши чорними очима, промовила Нонна. – Вже втратила… назавжди…

- Що?

- Ти маєш знати сама, - засміялась ворожка. – Ти втратила того, хто був для тебе рідною людиною, хто змінив твоє життя так, що ти тепер в декількох кроках від щастя. Ти маєш знати, хто це.

- Ліна, - сумно промовила Емма. – Це Ліна… Виходить, я втратила її назавжди? І більше ніколи не побачу.

- Ти сама погодилась, пам’ятаєш?

Емма сумно нахилила голову.

- Ти казала, що заради свого щастя згодна втратити будь-що! Вітаю, ти втратила!

- Але чому саме вона?

- Бо вона заважала тобі бути щасливою.

- Вона не заважала…

- Заважала, ти пізніше зрозумієш чому.

- Я… Я би краще вернула її, - тихо промовила Емма. – І краще б не була щасливою. Але щоб вона була поряд зі мною. Вона дуже близька мені людина.

- Хм, - подивилась Нонна загадковим поглядом.

Вона встала зі свого стільця, поклала сережку у велику срібну скриньку і підійшла до Емми близько-близько.

- І ти ладна повторити це іще раз, що не хочеш стати щасливою, якщо я скажу, що Ліна повернеться?

Емма замовчала. Щось, наче застрягло в її горлі, і вона не могла нічого промовити. Вперше в житті вона мала зробити такий серйозний вибір. Відмовитись від найкращого друга… Чи від щастя…

- Я… Я згодна, - тихо промовила Емма.

- Згодна? Еммо, ти ж так хотіла цього щастя, так чекала? Так бігла сьогодні до мене з цією сережкою А тепер отак от просто відмовишся від нього?

- Так, - вже впевненіше відповіла Емма.

Нонна відкрила свою скриньку і знову дістала сережку. Вона підійшла до дзеркала і примірила її до свого вуха.

- Знаєш, Ліна вже одягнула камінець собі на шию, - посміхнулась Нонна.