знайди книгу для душі...
Сіла Любава на піч, сльози з очей потекли. Тримає камінь у руках. Що ж їй з ним робити, хоч у піч кинь.
Взяла, та й кинула.
Сіла та й плаче.
Раптом двері відчиняються, заходить Василь, на поясі торбинка висить з хлібом та водою.
- Василю, синочку, - кинулась до нього Любава. – Де ти був?
- Так ви ж самі мене в Старі Урочища відправили, повідомити хрещеного батька Яви, що вона померла.
Сіла Любава біля печі, очі закрила. Дійсно, після того, як Яву у лісі не знайшли, і почали люди говорити, що вона, може, втопилася, чи може, звір якийсь її забрав, то послала Любава Василя з такою сумною звісткою до свого брата.
Схаменулася, очі відкрила, підскочила до печі. Руками попіл почала розгрібати, вийняла камінець і до Василя підскочила.
- Скажи, Василю, чи допоможеш ти мені врятувати мою доньку?
- Допоможу, допоможу, - прошепотів Василь. – Більше за все на світі хочу повернути її і бути з нею.
- Присягни їй у вічному коханні! Поклянися, що будеш з нею завжди, навіки вічні!
- Поклянуся, - махнув головою Василь. – Бо зрозумів я нещодавно, що люблю її.
- То присягни, присягни перед нею на цьому камені, що кохатимеш її вічно!
Ні слова не відповів Василь. Простягнув руку. Поклала йому Любава в долоню гарячий камінь. І до Яви його штовхнула.
Підійшов Василь до Яви, поглянув на неї. А вона красуня, яка була, така і лишилась. Нічого за цей час не змінилося в ній. Прошепотів щось Василь про себе, перехрестився три рази, нахилився над Явою і поцілував її вуста.
І раптом… відкрила вона очі.
Мати впала на коліна і молитися почала. Сльози з очей течуть.
- Мамо, чого ви плачете? - схопилася Ява.
- Я вже не плачу, доню, вже не плачу.
- А вінки чого навколо? Кого ховають? – вставши з ліжка, запитала дівчина.
- Нікого, нікого не ховають, - шепотіла Любава, обіймаючи доньку. – То люди вінків понаносили, дурне щось в голову собі взяли.
ari21 18.09.2022
Fantastic!
Оксана 31.08.2021
читала з великим захопленням
красуня 06.08.2020
чудова змістовна книга ,автору 5+++