Слава ЗСУ!

- Казала, - весело махнула головою Емма. - Сказала, що моє щастя близько, в декількох кроках від мене, - радісно відповіла Емма.

Олена подивилася на Остапа. Остап знизав плечима.

- І… І що? Ти вже зрозуміла, хто це? – продовжуючи дивитись на Остапа, запитала Олена.

- Ні! – відповіла Емма. – Я не знаю! Біля мене нікого не було! Лише Остап.

- Лише Остап? – перепитала Олена, посміхаючись. – То може….

Олена не встигла договорити речення.

- Ти думаєш? – підхопила Емма. – Ти думаєш, той чоловік у золоті може бути моїм щастям?

У Олени відняло мову. Вона уважно подивилася на чоловіка, який весь цей час намагався іти якнайближче до їхнього оточення та не зводив з Емми очей.

- Я… Я… Я не це мала на увазі, - спробувала пояснити Олена. – Я мала на увазі, що якщо в декількох кроках від тебе…

- А-а-а, дійсно! – раптом, промовила Емма. – Він в декількох кроках від мене. Оце так.

Остап, червоніючи від злості, опустив очі.

Чоловік у золоті, по трохи розштовхуючи оточуючих, почав пробиратися до Емми.

- Він іде, - затамувавши подих, прошепотіла Емма. – Не дивіться туди.

Чоловік в своєму довжелезному, обшитому золотом пальто, наближався до дівчини. Його кроки, його погляд – все в ньому було неперевершено. Наче він був королем. Цю вишуканість було видно здалеку. Він дивився на усіх, згорда піднявши підборіддя, так, наче всі навколо завдячували йому життям. Емма, нарешті, зупинилася і в очікуванні дивилася на незнайомця. Охоронці мера, одразу зайняли свої позиції на випадок, якщо цей чоловік виявиться зловмисником.

Незнайомець підійшов до Емми і поглянув їй просто в очі.

- Я вражений, - тихо промовив він.

Він ніжно граціозно взяв її за руку і, нахилившись, приклав її до своїх губ.

- Чого він приперся? – штурхав Остап Олену.