Слава ЗСУ!

- Правду? Нонно, хлопець її, навіть, паспорт їй показав! Він з мамою живе!

Нонна ображено подивилась у вікно.

- Я закривала очі на все! – продовжила Емма. – Але крадіжок в своєму домі я не дозволю. Навіщо ти вкрала мою сережку? Ти ж знаєш, яка вона мені дорога.

- Все, з мене годі! – гордо крикнула Нонна. – Ти ображаєш мене, як тобі тільки хочеться. Я у тебе крадійка, злодійка, брехуха! Будь-хто, тільки не найкраща подруга! Та я більше не терпітиму цього. Я іду звідси і ніколи більше не повернусь!

- Боже, як же ти мене налякала! – засміялась Емма. – Та іди хоч на всі чотири сторони. Тільки мені цікаво знати, куди ж ти підеш? У тебе ж ні грошей, ні родичів в цьому місці! Чи ти вже продала мою золоту сережку і купила собі квартиру?

- Я краще спатиму на вокзалі, ніж з тобою в одній кімнаті.

Нонна схопила свій рюкзак і вилетіла з квартири, гримнувши дверима.

- На вокзалі вона ночуватиме, - повторила Емма. – Чи на довго тебе вистачить. Поспиш там одну ніч, а завтра знову проситимешся до мене…

Вікторія відкрила двері. За робочим столом сиділа Ліна.

- Ліно, сьома ранку.

- І що? – стомлено запитала Ліна.

- Просто робота розпочинається о восьмій, а ти, взагалі, можеш приходити о дев’ятій.

- Краще вже на роботі сидіти, ніж вдома, - промовила Ліна.

Вікторія підійшла до Ліни.

- Ви знову посварилися? – запитала вона.

- Посварилися? – перепитала Ліна.

Вона встала і підняла блузку.

- Господи, Ліно, він знову тебе вдарив? – в розпачі крикнула Вікторія. – Ліно, тобі боляче?

- Не знаю, де мені більш боляче: на тілі чи в душі?

- Ліно… Тепер розумію, чому ти весь час на роботі…

Ліна опустила очі.

- Ти знаєш, - сідаючи біля подруги, промовила Вікторія, - я весь час згадую того хлопця, з яким ти зустрічалася. Згадую і думаю, може, з ним тобі було б краще, якби ти тоді обрала його, а не... цього покидька.