Слава ЗСУ!

- Я теж часто про це думаю, - прошепотіла Ліна. – Думаю про те, що якби зробила правильний вибір, то була б зараз коханою дружиною, матір’ю дітей, а не нудною трудоголічкою.

- Ліно…

- Якби ж лише могла вернутися назад, то нізащо б не повторила цю помилку…

- Не сумуй. Значить, така доля, - промовила Віка.

- Доля… Але ж ми самі вирішуємо свою долю. Самі робимо помилки. Самі ідемо не тим шляхом. А потім все спираємо на долю! Я ж сама робила свій вибір! Обрала того, кого вирішила. І доля тут ні до чого. Я зробила помилку. Я це повинна визнати, а не звинувачувати в усьому гороскопи.

- Як же ти гарно тільки що сказала, - захоплено промовила Вікторія. – Про те, що ми самі творимо долю… І що не треба нікого звинувачувати… Напиши про це, чуєш. Буде гарна стаття.

Ліна посміхнулась.

- До речі, у нашого шефа сьогодні день народження. Не забудь її привітати!

- Добре, дякую, що нагадала.

- Зовсім забула, зайдеш до неї, - промовила Вікторія. – Вона казала мені, щоб коли ти прийдеш, то я тебе покликала.

- А що сталося? – злякано запитала Ліна.

- Це щодо твоєї статті про моделей.

- Ясно… Мабуть, я переборщила з містикою, - посміхнулась Ліна.

- А що, ти писала щось містичне? – здивувалась Вікторія.

- Так, трохи про відьму, про розламаний навпіл лівий черевик, золоті антикварні сережки…

- Ясно. А треба було лише про моделей.

- Тихо! Сідайте! – промовила Карла, перегортаючи якісь листки. – Зараз я усе вам скажу.

Остап і Макс сіли на диван.

- Що сталося? – не зрозумів Макс.

- Карла всю ніч працювала в архіві… Я намагався їй допомогти. Навіть, знайшов декілька потрібних паперів, а потім… Мабуть, заснув. От такий з мене працівник.

- Слухайте! – голосно промовила Карла, і хлопці припинили розмови. - Їх є п’ятеро. Усі жіночої статі. І майже всі мають рівні шанси. Візьміть документи, я зробила для вас декілька копій.