Слава ЗСУ!

- Як це могло статися? – шепотіла перелякана до смерті Ява, прикладаючи до голови коханого вологу ганчірку.

- Я не знаю, - розводячи руками, відповідав Венецій. – Ми ішли на схід. Потім побачили дівчину. Він промовив «Вона» і впав з коня.

- Що це означає «вона»? – схвильовано перепитала Ява.

- Ну звідки ж мені знати, пані? Я саме почав вглядатися, та обличчя мені було не знайоме.

- А Олександр що?

- Нічого! – розгублено відповів Венецій. – Дивлюсь на нього, а він лежить вже… З коня впав.

- А дівчина та…

- Не знаю, зникла. Може, зі стежки звернула, - відповів Венецій.

- Може, відьма якась, зачаклувати його хотіла.

- Навіть, не кажіть такого, пані! – похитав головою вірний слуга.

- Мар’яно, ти заварила ту траву, яку я дала тобі?

- Так пані, вже несу, - вся в сльозах, відповіла Мар’яна. – Пані, ви ж вилікуєте його? Він же не помре?

- Не плач, Мар’яно. Звісно, вилікую. Неси швидше траву.

Мар’яна простягла Яві траву у великому дерев’яному кухлі.

Взявши його обома руками, Ява поглянула у середину.

- Я все правильно зробила? – схвильовано запитала Мар’яна.

- Так, Мар’яно, все добре.

Ява зробила ковток з кухля і затримала узвар з трави у роті. Потім нахилилася і поцілувала Олександра, вливши йому у вуста свій чарівний напій.

За хвилину Олександр відкрив очі і подивився навколо.

- Вона його врятувала, - заплескала в долоні Анничка. – Наша пані просто чарівниця!

Мар’яна впала до ніг Яви і почала цілувати їй руку.

- Дякую вам, пані. Дякую, що врятували нашого хазяїна.

- Справжня чарівниця! Наша пані чарівниця.

2

- Все, як я й хотіла, - шепотіла Олена, роздивляючись навколо.

На її очах були сльози. Вона змітала їх рукою, та через хвилину вони знову текли по її щоках.