Слава ЗСУ!

- Трохи фантазії, - поважно промовила Олена. – Трохи розрахунків, трохи внутрішнього чуття.

- Я б хотів поспілкуватися з вами по-детальніше. Як ви знаєте, я маю велике відношення до замку і багато знаю. Але, все ж, у мене стільки питань.

- Обов’язково поспілкуємося, - промовила Олена. – До того ж, організувати нам зустріч зовсім не важко, бо Емма Красовська – моя найкраща подруга, і майже весь час ми проводимо разом.

- Ви, мабуть, вже знаєте, що я зробив Еммі пропозицію?

- Звичайно, - хвалькувато засміялась Олена. – Мені вона розповіла першій.

Карла сиділа на сусідньому стільці і ненависно дивилася на Олену.

- А можна всім охочим поспілкуватися з графом, чи лише кращим подругам Красовської? – нервово промовила вона, помітивши, як легко Олена перевела на себе всю увагу натовпу.

- Хто це спитав? – навмисно почала крутити головою Олена.

- Я, - відповіла Карла.

- Карло, привіт, - радісно викрикнула Олена, так, ніби сьогодні вони ще не бачились.

- Привіт, Олено.

- Карло, яка зустріч! – продовжувала цирк Олена. – Не очікувала тебе тут побачити, особливо після твоєї невдалої кар’єри. Я б і не подумала, що тебе зацікавить поява в нашому місці графа. До того ж і ваші досягнення в замку були такі мізерні. Історики розкритикували вашу роботу. В ній немає нічого серйозного, нема, навіть, за що зачепитися.

- Є за що зачепитися, - промовила Карла. – Може, у дослідженнях структури замку, стін, кімнат ми і не досягли великих успіхів, але у нас є серйозна робота по родоводу графа Полонезького.

- Наскільки я знаю, ви продали всі авторські права на цю роботу Остапові Завацькому? Хіба, ні?

- Так, - погодилася Карла. – Продали. Але він…

- А-а-а, пробач, вже згадала! – голосно промовила Олена. – Він повернув її тобі назад, бо перечитавши, зрозумів, що там нічого путнього.