Слава ЗСУ!

- Коли? Коли це було? – кричала Карла.

- М-м-м… Нещодавно…

- Олено, знаєш що… А знаєш що, іди до біса.

Карла повернулася і побігла сходами вниз.

Олена незворушно стояла на сходах і проводжала колишню подругу очима.

Ззаду підійшов Остап.

- Олено, я шокований, - промовив він. – Звідки в тебе така інформація? Я все життя думав, що замок збудував граф Ризький. Я, звичайно, читав теорію Годецького, але не знав, що її хоч хтось підтвердив. Коли її підтвердили?

- А-а-а, - махнула рукою Олена. – Вчора…

- Лише вчора? – засміявся Остап.

- Ага. У нас в інституті була конференція. Там про це говорили.

Олена і Остап зайшли назад у зал.

В залі був якийсь надто піднятий настрій. Всі якось надто емоційно щось обговорювали. А посеред зали стояла Емма і обнімку зі Станіславом.

- Що сталося? – запитав Остап.

- Не знаю, - знизала плечима Олена. – Але ми явно щось пропустили.

- Треба в когось спитати.

Остап підійшов до столу і побачив у натовпі Влада.

- Влад! – промовив він, подаючи руку.

- Остапе, друже, привіт. Як твої справи?

- Нормально все… Нормально.

- Пішли он там сядемо, поговоримо.

Остап і Влад пішли до вікна, де було не так людяно.

- Що сталось? Чого такі всі емоційні?

- А ти не чув? – засміявся Влад. – Емма та Станіслав оголосили про свої заручини. Навіть, назвали дату весілля. Ти не знав?

- Та знав, - сумно відповів Остап. – Сьогодні дізнався…

- І як ти? Тримаєшся?

- Як бачиш, тримаюсь. Ти як?

- А що я? – засміявся Влад. – Я ні на що і не сподівався.

- Добре тобі…

- А ти сподівався? – запитав з сарказмом Влад.

Остап посміхнувся.

- Знаєш, - промовив він, - я весь час чогось боявся. Може, спричинити їй біль, а може, серйозних відносин. Емма не така дівчина, з якою можна покрутити два дні і забути. Ми не були разом, але вона щодня була поруч зі мною. Вона була розчарована у всіх чоловіках і, може, це трохи егоїстично, та мене це влаштовувало. А зараз вона з іншим. І я… Я просто не знаю, що мені робити. Я точно впевнений, у мене був шанс. Був. Я ним не скористався. Я тепер спати не можу через свої ревнощі. А тепер ще й весілля. Як мені жити тепер без неї? Я не знаю.