Слава ЗСУ!

- Може, у тебе і не було шансу, - промовив Влад. – Може, тобі лише так здавалося. Люди часто видають бажане за дійсне.

- Мені здається, був, - промовив Остап. – Хоча, може, це, дійсно, лише бажане. Принаймні, ворожка говорила Еммі, що я маю зробити її щасливою.

- Знову та ворожка, - засміявся Влад. – Складається враження, що ви всі живете за її законами.

- Смішно? – перепитав Остап. – А мені не дуже.

- Та чого ти, я жартую, - штовхнувши Остапа по плечу, дружньо промовив Влад. – Що саме вона сказала?

- Ти ж не віриш!

- Та кажи вже.

Остап зітхнув.

- Коли ми з Еммою прийшли до неї, і більше в тій квартирі нікого не було, ворожка сказала Еммі, що її щастя знаходиться в декількох кроках. Декілька метрів, розумієш? А окрім мене, там більше нікого не було.

- Оце так…

- Не було, кажу тобі. І графа теж не було ніякого, - ображено завершив Остап.

- Навіть, не знаю, що сказати. Є дві версії.

- Кажи.

- Перша. Може, та ворожка - брехуха. Побачила, що ви разом прийшли і вирішила, що вам добре буде разом. Бо, навіть, і без ворожіння видно, що ти по Еммі сохнеш. От і наворожила таке Еммі.

- Та навряд.

- Чого?

- Вона не брехуха. Дійсно, добре ворожить. До того ж, вона Емму добре знає, і, навряд би, назвала мене щастям для Емми просто так.

- Ну тоді… Тоді, може, вона мала на увазі зовсім інше.

- Що? – не зрозумів Остап.

- Ну-у-у. Ти в Емму закоханий і думаєш лише про кохання. А може, щастя Емми не в коханні полягає. Може, їй для щастя щось інше потрібне. Кохання, звичайно, теж. Але може, чогось вона хоче більше.

- Чого?

- Звідки ж мені знати, я ж не психолог. Думай. Може, щось таке, що можеш дати їй лише ти.

- Було б непогано, - посміхнувся Остап. – Щоб міг дати лише я.