Слава ЗСУ!

Двері в зал відчинилися і в зал різкою помітною ходою знову увійшла Карла.

Вона пройшла крізь веселий натовп людей, які пили шампанське, і мирно спілкувалися і підійшла до Емми. Схопивши Емму за руку, вона потягнула її в кабінет.

- Ти нормальна? – ледь встигаючи на високих підборах, обурилась Емма

Карла зачинила за собою двері кабінету і голосно промовила:

- Я хочу, щоб в першу археологічну групу міг потрапити будь-який талановитий студент, а не лише друзі Ренати та Олени.

- А я хочу, щоб на марсі жили зелені чоловічки, і щоб, нарешті, телепузики та пакемони об’єднались, - спокійно відповіла Емма.

- Серйозні бажання, як для громадського діяча і директора музею, - іронічно промовила Карла.

- Які вже є, - посміхнулась Емма.

- Першу археологічну групу мають представляти найсильніші студенти міста. Для того, щоб у тих, хто ще навчається, був стимул вчитися. Щоб вони вірили, що все вирішують знання, а не зв’язки та знайомства.

- Перша археологічна група – це добре складена команда, в якій кожна людина відіграє важливу роль.

- А як же я? Еммо! Як же мої знання? Куди мені їх подіти? Як же Максим? Як же інші студенти? Олена ніколи б не потрапила в першу археологічну групу, якби не знайомство з тобою. Погодься! А тепер, подивись, скільки користі вона принесла місту своїми знаннями, уміннями. А таких, як вона, набагато більше. Дай їм шанс. Серед усього списку археологів першої групи можна відмітити лише Яну, Пилипа, Катерину… І все… А хто ще там є? Еммо. Нікого. Просто люди? Чим вони заслужили таку честь працювати в музеї, у замку, в місці, де я мріяла працювати все своє життя. А в мене такого шансу немає? Тому що я перейшла дорогу вашому другові і впала в немилість Вашій графині і всьому її оточенню.

- «Перейшла дорогу вашому другові» - це так тепер називається те, що ти вкрала його роботу і не вписала його ім’я на захисті. Карло, а тепер скажи, де був би Остап після цього, якби не Ліна? Якби вона не прийшла на захист і не відстояла його знання, не повідомила усім, що він зробив набагато більше, ніж ти та Максим разом узяті. Чому ж ти тоді не думала про його знання, про його внесок у вашу роботу? А зараз ти - поважний борець за справедливість. Знаєш, Карло, я дуже рада, що життя припнуло тебе до стіни так, що ти, нарешті, задумалась про справедливість, про знання. Я за тебе рада. Але не думай, що через це я танцюватиму під твою сопілку. Я сама знаю, що мені робити, а що ні. Я всього досягла сама, без твоєї допомоги. Може, і ти якось обійдешся без моєї.