Слава ЗСУ!

- Хіба ж це можливо, - пробубоніла Карла. – Ти ж дихати в цьому місті не даєш.

Карла розвернулася до дверей, пройшла кілька кроків і обернулась. Емма мовчала. Зрозумівши, що Емма більше нічого говорити не збиралася, Карла з усієї сили гримнула дверима.

Емма сіла за свій робочий стіл і задумливо подивилася на календар. У двері хтось постукав. Емма ніяк не зреагувала. Двері відчинилися і в кабінет зайшов Дмитро.

- Привіт, - тихо промовив він.

Емма нічого не відповіла. Лише махнула головою, показуючи, щоб Дмитро заходив і сідав.

Дмитро підійшов до Емми.

- Ну що, красунечко! Вітаю! – промовив з посмішкою він. – Хоч у нас з тобою відносини і не фонтан, звичайно. Але все ж, прийми мої щирі вітання. Радий за тебе та твого і графа. Може, тепер ти, нарешті, вгамуєшся і припиниш настроювати своїх подруг проти всіх чоловіків у світі, - пожартував Дмитро.

- Слухай, 323!

- 1: 0 в мою користь, - промовив Дмитро.

- Може, без жартів обійдемося сьогодні. Сідай. Хочеш чаю? – запропонувала Емма.

- Та ні, шампанського напився вже.

- А-а-а, то ти п’яний, - пожартувала Емма. – Зрозуміло, чого прийшов. Якби тверезий був, то не наважився б.

- Приймається, - засміявся Дмитро. – 1:1.

Він сів навпроти Емми за стіл, взяв ручку і почав крутити її у руках.

- Нерви? – засміялась Емма.

- Не зрозумів. Чому?

- Ну люди, в яких нерви не в порядку, весь час щось крутять у руках, - пояснила Емма.

- Та ну, маячня це все. Просто звичка така.

- Ти мені нагадав одну людину. Яку я дуже люблю… І за якою дуже сумую.

- Кого? Ліну?

- Так, - посміхнулась Емма. – Звідки ти знаєш?

- Не знаю, чогось так подумав.

- Вона теж весь час крутила ручку в руках… І ковпачок жувала… Всі ковпачки мені погризла. Жоден на ручку тепер не налізає. Дивись.