Слава ЗСУ!

Емма взяла в руки стаканчик з ручками і перевернула. З нього повипадали деформовані ковпачки.

- Весело. Де вона ділася?

- У замку, - посміхнулась Емма.

Дмитро відвернув лице, ховаючи посмішку.

- Не віриш?

- Ні, вірю, - промовив Дмитро. – Просто це все так дивно… Так цікаво. Зникла у замку – і все. А докази де?

- Ми знайшли сережку за стіною, яку вона в той вечір одягала. За ту стіну ніяк добратися не можна було. Але ж кому ти це поясниш. В нашому світі немає місця незрозумілим речам. Все має бути науково, правильно.

- Може, це й на краще. Я б, взагалі, не повірив, якби мені не Ганна це розповіла. Якби хтось інший – точно б вирішив, що людина не при своєму розумі.

- Я вірю, що Ліна щаслива. Розум підказує мені, що треба щось робити, шукати її. А серце – спокійне, уявляєш. Вона колись сказала, що коли розгадає таємницю, то стане щасливою. Мабуть, вона вже щаслива.

Дмитро нічого не відповів. Він встав і підійшов до картини на стіні.

- Як твоя секретар? – запитав Дмитро.

- Вже народила. Позавчора. Хлопчика. Треба послати їй квіти, але я не можу цього зробити, бо в мене немає секретаря.

Дмитро засміявся.

- Тобі треба послати секретарю квіти, але у тебе немає секретаря, щоб їх послати, - повторив він.

- Ага. Так і є.

- Знайди нового секретаря. Чи в тебе немає секретаря, який буде шукати тобі нового секретаря?

Емма засміялась.

- Візьми секретарем Ганну, - раптом промовив Дмитро.

- Що?

- Я серйозно. Модельний бізнес не для неї. А от помічник з неї був би хороший.

- А чого ж вона сама не прийшла?

- Ти ж знаєш Ганну. Вона ж сама ніколи не попросить. Вона надто скромна та сором’язлива. Сказала, що якби Емма хотіла, то вже б запропонувала.