Слава ЗСУ!

- А ти? Ти щасливий? – підбігши до коханого, запитала Ява.

- Я? – зніяковіло перепитав граф, не знаючи, що відповісти. – Я теж щасливий. Я мріяв зробити тебе щасливою. І радий, що мені це вдалося.

- Але ж я бачу, що тебе щось мучить. Скажи мені, що?

Граф нічого не відповів.

Ява сумно відійшла в сторону і сіла навпроти.

- Це через ту зеленооку красуню? Ти ніяк не можеш викинути її з голови?

Граф обернувся і поглянув на дружину.

Вона сиділа посеред зали в зеленій сукні, яка ледь налізла на її тіло. Світлі коси неохайними локонами спадали на плечі. Її нижня губа надулася від образи, і від цього пухкі щічки здавалися ще більшими. Товстими пальчиками вона нервово перебирала обідок свого рукава. Хіба ж такою б мала бути графиня?

Господи, що він віддав би, щоб це плаття одягла на своє струнке тіло зеленоока красуня з довгим каштановим волоссям… Щоб вона сіла на цей дерев’яний стілець, говорила з ним про планети, обертання землі, про зорі… Вони би сперечалися день і ніч про вчення Коперника та Птолемея, дивилися б на зорі і вигадували нові теорії… Вони ж просто створені один для одного… На місці його дружини мала б бути та зеленоока дівчина… Але все це так складно… Як пояснити це Яві? Єдиній жінці, яка була з ним і в багатстві і в бідності, і в щасті і в горі. Вона не кинула його, навіть, тоді, коли він помер. Доглядала його. А де була в цей час та зеленоока красуня? Де? В той час, коли Ява босоніж ходила лісом і збирала для нього цілющі трави, коли поїла його мертвого цілющою травою… Де вона була, коли була так потрібна йому?

Граф зупинився посеред кімнати. Він, впевнено глянув на свою дружину і глухим голосом відповів:

- Ні!

Очі Яви заблищали, та вона продовжувала незворушно сидіти на стільці.

- Я не думаю про зеленооку красуню, - продовжив граф. - І вже давно викинув її зі свої голови. Для мене красуня – лише ти.