Слава ЗСУ!

- Ні, вона не засохне, - впевнено відповіла дівчина. - Вона чарівна… Головне, щоб її ніхто не знайшов до нас… Бо може використати не на добрі справи, а на лихо.

Ява і Олександр, міцно тримаючись за руки, вийшли до великого болота.

- А ми не загуснемо в болоті? – невпевнено запитав граф, прибираючи гілку, яка цілилася йому прямо в око.

- Зараз болото трохи замерзло. Але все ж сподіватися, що воно зовсім крижане, не варто. Тому обережно.

Ява пробралася крізь сухі гілки та вийшла на невеличку галявинку, яка покрилася повсюди сухими коричневими чагарниками..

- Тут починається болото, - промовила Ява. – Тут обережно. За цю межу не заходь, там сама глиб.

- Де має бути ця квітка?

- Треба шукати під снігом. Вона має бути біля сірої хустини, або десь неподалік, якщо її віднесло вітром.

- Добре, - присівши навколішки, промовив граф. – Я шукатиму ось тут.

Граф почав розгрібати сніг руками, намагаючись нащупати під снігом та старим осіннім листям пухку хустину.

Ява, тримаючись за віття та стовбури дерев, пробралася трохи далі по мерзлому болоту і підійшла до стовбура товстого дерева.

- Дивись, он вона! – викрикнула раптом дівчина.

Граф піднявся і швидко підбіг до лінії, на яку вказала Ява.

- Далі не біжи, - зупинила його Ява. – Візьми палку, і передай її сюди мені, а я спробую зачепити хустину.

Граф швидко відламав суху довгу гілку і потягнувся до Яви. Однією ногою ставши на болото, і рукою тримаючись за стовбур дерева, дівчина потяглася до гілки.

- Я тримаю, пускай, - вхопивши за кінець гілки, промовила Ява.

Вона міцно вхопила сухе деревце і, майстерно зачепивши хустину іншим кінцем, присунула її ближче до себе. Хустина легко підділася. Дівчина повторила це іще раз. Аж раптом хустина одним кінцем зачепилася за випукле з болота втоплене дерево.