Слава ЗСУ!

- Давай я виламаю більшу гілку, - крикнув граф.

- Ні, не треба, - промовила Ява.

Опустивши другу ногу на болото, Ява зробила кілька кроків і відчепила від дерева свою хустину.

- Як ти тримаєшся на болоті? – вражено запитав граф.

- Воно замерзло, - знизала плечима Ява, розвертаючи хустину. – Дивись, квітка тут.

Дівчина, обережно тримаючи квітку, завернуту в хустину, пройшла назад до дерева, за яке трималася, і тією ж доріжкою повернулася до кущів.

- Дивись, яка вона гарна, - прошепотіла Ява. – Хусточка неначе захищала її.

- І справді, чарівна квітка, - погодився граф. – Тільки трохи підсохла, але не замерзла. Дивно.

- Ходімо.

Аж раптом тріснула гілка. Ява насторожено озирнулася у боки. На тонкій стежині, між деревами стояла баба Варвара.

- О Господи, - почала хреститися Ява. – А щоб їй…

- Що несеш, дитино моя!

- Хустину загубила, - тремтячим голоском відповіла Ява, притискаючи квітку до своїх грудей. – Тепер віднайшла.

- Покажи, - скрипучим голосом наказала баба.

- Нащо тобі, бабо, моя хустина? Звичайна собі хустина. Тітка Віра подарувала на іменини.

- Віддавай квітку! – промовила Варвара.

- Не віддам, - захитала головою Ява.

- Віддавай, - повторила баба.

- Не віддам! – крикнула Ява, притискаючи квітку. – Тобі вона для чаклунства треба, а мені для лікування людини. Не віддам.

- Віддай, бо прокляну!

- Бабусю, - встрів у розмову граф. – Пробачте, та нам ця квітка, дійсно, дуже потрібна. Вона мені потрібна. Для лікування. Не зачіпайте, будь-ласка, Яву.

- Не допоможе тобі ця квітка при твоєму горі, - пробурмотіла баба під ніс. - До мене прийди – я тобі усе розкажу. Води чарівної дам – усе згадаєш.

- Не слухай її, - крикнула Ява. – Вона - відьма.