Слава ЗСУ!

- Знаю я, що на Пасху ця квітка зірвана, - продовжила баба. - Хотіла я, щоб ти її додому не донесла. Ти її і не донесла. Мені ця квітка спокою не давала. А ти за нею повернулася. І цього разу додому не дійдеш.

- Дійду, дійду, дійду! – крикнула Ява, хрестячись. – Дійду. Це ти на мене, стара відьма, болото своє наслала, щоб поглинуло мене. Та не вийде в тебе нічого. Я дійду!

Баба закрила очі і почала повторювати про себе якісь слова, склавши руки біля грудей.

- Біжимо, - крикнула Ява, і схопивши Олександра за руку потягла за собою.

Що є сили помчали вони крізь непролазні хащі. Гілки чіплялися за їх одяг, наче спеціально хотіли затримати їх чим довше. Вітер дув просто в лице. Граф біг попереду, міцно тримаючи Яву за руку.

- Он наші коні! – крикнув він.

Ява та Олександр вскочили на коней і стрілою помчали у замок.

Був ранок. В кабінеті у Емми зібралися Остап, Олена та Ганна.

- Я так хвилююся, - промовила Ганна. – Це моя перша нарада.

- Та чого ти хвилюєшся? Всі свої, - промовив Остап.

- Від цього залежить, чи візьме мене Емма на роботу.

- Та візьме, куди дінеться.

- Я підготувала доповідь, і вже, навіть, розповіла її Дмитрові, - промовила Ганна. - П’ять разів.

Остап та Олена засміялись.

- Я думаю, тепер твій Дмитро «полюбить» нашу Еммочку ще більше.

- Та ні, - промовила Ганна. – Здається, він за мене радий. Я тільки не можу зрозуміти, чому Емма мені запропонувала це місце. Я ж така нездара. Ніколи нічого не могла організувати.

- Може, Емма побачила в тобі прихований потенціал.

- Привіт, любі мої!

В кабінет Емми зайшла Рената.

- О-о-о, Рената! Як відпочивалося?

- Ви собі і не уявляєте, як там добре на тому морі!

- Емму вже бачила?

- Так, бачила. Вона в залі, говорить по телефону. Зараз прийде.

- Ну що ж, сідаємо.

В кабінет зайшла Емма. Вона гордо пройшла по кабінету і сіла на головне місце.