Слава ЗСУ!

Далі, минувши кухню, коридор вів до прямих сходів зі зводом, що були прикрашені різним замковим камінням, фігурками людей та різноманітних звірів, зображенням фруктів та квітів. Над сходами знаходилися двері. Вони були злегка відкриті і з тонкої щілини просвічувалися яскраві промені сонця. Сходи вели у сад.

Ліна зрозуміла, вона потрапила у минуле, туди, де назавжди лишився граф…

- Ходімо в сад, - прошепотів граф, посміхаючись. – Він цвіте… завжди цвіте… Круглий рік…

Ліна зачаровано подивилася довкола. Це була липова алея. З західної сторони знаходилися туалети та графська ферма. Зі східної – квадратний двір, за яким виднівся водяний рів.

- Мені подобається твій роман, - почав розмову граф, ввічливо підтримуючи Ліну за руку. – Ти вже майже дійшла до кінця.

- Так…

- Я відсилав тобі свої думки весь цей час. Я знав, що ти все розумітимеш правильно. Ти все писала правильно!

- А я думала, це мій талант і моє натхнення, - зітхнула Ліна.

- Пробач, що розчарував тебе. Я знаю, що ти талановита.

- Ні, ти не розчарував, - промовила Ліна. – Навпаки.

- Справді? – посміхнувся граф.

- Так, справді, - вже більш впевнено промовила Ліна. – Коли я писала, все говорило мені, що ти зрадив Яву. Але ж ні! Ти лишився з нею, вчинив, як справжній чоловік. Саме так мав вчинити граф. Саме так. Ти пожертвував своїм коханням заради того, щоб твоя дружина була щаслива.

Граф засміявся і промовив:

- Тоді я знову тебе розчарую.

- Розчаруєш? Чому?

- Якби все було так, як ти кажеш, я б зараз не був тут. Я жив би в коханні і щасті зі своєю дружиною…

- Але ж ти сказав, що я все правильно зрозуміла, що все правильно написала!

- Я сказав «майже»… Ти просто не дописала роман до кінця…

- Невже? Що ж сталося далі?

Граф сів біля величезного каміну.