Слава ЗСУ!

- Дуже смішно!

- Ні, серйозно, - раптом промовив Макс. – Жіноча інтуїція іноді робить надзвичайні речі. Одна жінка побачила на вулиці незнайому дівчину і зрозуміла, що це коханка її чоловіка. Уявляєш?

- Боже борони мене від такої дружини, - засміявся Остап.

- Ну, Карло. Хоча б спробуй. Прочитай про себе імена усіх цих дівчат і просто скажи, що тобі підкаже серце.

Карла взяла у руки лист паперу з написами імен і про себе почала повторювати ім’я кожної. Хлопці уважно стежили за нею.

- Не знаю, - кинувши листок, пробубоніла Карла.

- Ну Карло!

- Не знаю… Може, Емілія Красовська, але це лише мої здогадки.

- Ні, мені здається, що це не може бути Емма Красовська. У неї серед усіх найменше шансів. Немає доказів, навіть, того, що донька Фельченського народилася у Франції. А бабуся Емми точно народилася там. Хоча, все можливо.

- Якби їх усіх лише побачити, - прошепотіла Карла, - я б обов’язково пізнала королеву!

Ліна тихенько зайшла у кімнату.

- Ліно, як же ти мене налякала! – голосно промовила Емма. – Хто тебе навчив так підкрадатися.

Ліна посміхнулась.

- Я хотіла перевірити, чи дійсно ти залишаєш відкритими двері!

- Ну звісно ж! Тільки не роби так більше. Бо я ледь розум не втратила, - промовила Емма.

- Ти б краще двері замикала! – посміхнулась Ліна. – Тоді б не треба було втрачати розум.

- Зараз Руслан під’їде. Попросив, щоб я через п’ять хвилин вийшла на вулицю. Хоче мені щось сказати.

- Чудово, - промовила Ліна. – Заодно запитаєш у нього про Нонну.

- Точно. Хочеш його побачити?

- Було б непогано.

- Ну тоді пішли зі мною. Вже час виходити.

Емма відчинила вхідні двері і вийшла в коридор.

- Що це? – не зрозуміла Ліна, дивлячись на підлогу.

- Не знаю… Троянди, здається, - здивовано відповіла дівчина.