Слава ЗСУ!

- Ліно, ти не надто захопилась? – засміялась Емма. – Хоча, звичайно, можеш написати, що я родичка ірландського короля! Принаймні, мені буде весело читати твій журнал.

- Ну якщо ти не проти, то мені потрібно, щоб ти зайшла до мене на роботу, - промовила Ліна. – Я хочу в деталях дізнатися, як ви посварилися з Нонною. Я хочу про це написати.

- До тебе в офіс? Це так далеко… Слухай, приходь краще ти до мене. Мені тут так самотньо. Я звикла щодня сваритися з Нонною, а сьогодні її немає…

- І тобі нема з ким сваритися? – посміхнулась Ліна. – Добре, я прийду. Давай мені адресу.

- Карло, - зосереджено промовив Макс. – Підійди до мене.

Карла відірвалася від своїх записів і підійшла до Макса.

- Я тут досліджую Софію Розенфельд. Дивись, її бабуся також народилася у Польщі, але через рік разом з матір’ю відправилась у Америку. Але є дані, що Емілія Фельченська прожила зі своїм чоловіком 15 років. Не міг же він відпустити дружину одну з однорічним дитям самих на край світу.

- Цікаво… Тобто, Соня Розенфельд відпадає. Залишилось чотири претенденти.

- Ну чому ж відпадає, - заперечив Остап. – Може, вони посварилися і розлучилися.

- Ні, - відповіла Карла. – Вони жили подружнім життям 15 років. Що тоді виходить? Вони прожили рік, Емілія народила дитину, потім вони посварились і роз’їхались у різні частини світу, а через чотирнадцять років знову зустрілись і вирішили розлучитись.

- А я все одно не згоден, - промовив Остап. – Ти не знаєш, які тоді були часи, і які у них були проблеми. Може, їх переслідувала влада, і він просто змушений був відправити рідних в Америку, щоб не ставити їх життя під загрозу.

- До речі, цікава думка, - промовила Карла. – Бачу, Остапе, ти розумнішаєш з кожним днем.

- Так ми ніколи не зрушимо з місця, - зітхнув Макс.

- Слухай, Карло, - весело промовив Остап. – Ти ж там хвалилася надприродними здібностями. Може, ти з допомогою телепатії зв’яжешся з тим графом та запитаєш у нього.