Слава ЗСУ!

- І не боялася спати з відкритими дверима?

- Ні, не боялася, - упевнено відповіла Емма. – Мене Руслан навчив не боятися. Він сам ніколи дверей не зачиняє. Каже, що дім завжди має бути відкритий для друзів.

- Мабуть, у твого Руслана не було таких друзів, як Нонна, бо тоді б він замикався на мільйон замків. А через що ви з Нонною посварились?

- Вона вкрала сережку… Ту, що Руслан на день народження подарував.

- А ти дійсно хочеш, щоб вона повернулась? – здивовано запитала Ліна.

- Звісно, ні. Я не хочу, але якщо з нею щось станеться, я ж все життя себе звинувачуватиму.

- Так, це серйозно… Тобі, мабуть, дуже сумно.

- Де ж мені її шукати? Я маю, принаймні, впевнитись, що вона поїхала додому.

- А ти запитай Руслана, - радісно промовила Ліна. – Він же її розшукав для тебе. Може, він знає, куди вона могла піти.

- Я, мабуть, так і зроблю. Дякую за пораду.

- До речі, Еммо. Ти уже зірка нашого журналу? – переводячи тему, промовила Ліна.

- Серйозно? Чому?

- Катріні дуже сподобалась твоя історія. Вона хоче, щоб я написала мініроман про тебе, який по частинам друкуватимуть в журналі.

- То це твоя заслуга! Я тут до чого? – посміхнулась Емма.

- А ти не проти?

- Звісно ж, ні! Я ж казала тобі, пиши про мене, що хочеш. Можеш прибрехати. Аби читачам було цікавіше.

- Ні, я не хочу брехати! – впевнено промовила Ліна. – Ти насправді особлива дівчина. Ти якась… Знаєш, якби мені зараз сказали, що ти родичка ірландського короля, я б, не вагаючись, повірила. В тобі стільки грації, вишуканості. Ти народжена для сцени!

- Шкода тільки, що судді на конкурсі цього не помітили, - зітхнула Емма.

- Та навіщо тобі ті судді? Ти і уявити собі не можеш, яка ти насправді. Складається враження, що ти виховувалась при королівському дворі.