Слава ЗСУ!

Граф прибрав вологу тканину з обличчя і тепер уже детальніше оглянув кімнату. Хатина була стара, але дуже охайна. Скрізь було чисто, стіни прикрашені вишивками та квітами. Біля старої печі сиділа бабуся і, щось наспівуючи, швидко перебирала пальцями нитки.

Раптом двері відчинилися і в кімнату забігла дівчина. Граф глянув на неї. Вона була надзвичайної вроди. Каштанове волосся, яке неохайно спадало на плечі…. Зелені очі, як весняна трава… Ніжна бліда шкіра, як сніг… А у волоссі заплуталися сніжинки…

- Бабусю, сніг пішов! – радісно викрикнула дівчина.

- Як сніг? Невже? – привставши, визирнула у вікно бабка.

Дівчина струсила свою хустину і повісила її на цвях.

- Геть і у волоссі сніг! – промовила бабуся, торкаючись рукою волосся прекрасної незнайомки.

- А вчора вже пахло весною, - промовила Іванна. – За два тижні Великдень.

- На Великдень завжди холодно. Ще морози будуть, побачиш, - прошепотіла бабця, акуратно вішаючи свої нитки на край лавки.

Граф не відводив від дівчини очей. Вона була найгарніша в світі. Щось переверталося у нього всередині від погляду на неї. Та він точно знав, що бачив її уперше.

- Графе, ви, нарешті, прийшли до тями! – радісно вигукнула дівчина. – Нарешті. Я так переживала.

- Прийшов, прийшов, - пробубоніла бабця. – Хіба міг не прийти? Ти ж не відходила від його ліжка… І днювала, і ночувала на лавці коло нього. Кожний ваш рух помічала, - промовила бабця Олександрові.

- Дякую, - сухо відповів граф.

- Господь вас любить! – промовила Іванна. – Вже вдруге посилає мене вас рятувати. Вам пощастило, що я збирала гриби саме біля будинку лісничого. Ті коти і мені спокою не дають.

- Чому вдруге? – раптом запитав граф.

- Ну як же? – здивувалася Іванна. – А на озері… Коли ви ледь не втопилися…

- Це ви мене врятували? – обурено перепитав Олександр.