Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Статус Королеви

- Що ти робитимеш?

- Чекаю поради від найрозумнішою дівчини планети, - посміхнувся Остап і поглянув на Олену очима повними надії.

- Сподіваюся, це я, - промовила Олена.

- Ти…

- Твій останній шанс розповісти їй про те, що ти для неї зробив, - промовила Олена. – Розкажи, що вона не графиня, і що це була твоя ідея… І що зробив ти це для того, щоб зробити її щасливою.

- Я так боюся…

- Не бійся, - прошепотіла Олена. – Це ж Емма. НАША Емма. Ні слава, ні любов народу, ні гроші – нічого не змогли зробити з нею. Вона залишилась такою, як була. Вона усе зрозуміє… і оцінить. Повір.


Граф відкрив очі і подивився навколо. Він лежав у незнайомій кімнаті на дерев’яній дошці. Руки та голова його були обмотані тонкою тканиною, на якій засохла кров. Граф посміхнувся.

Так вже було. Все повторилося вдруге. Він знову помер, і знову воскрес. Олександр поклав голову на подушку і знову закрив очі.

Все, як минулого разу. Спогади про останній момент життя, про те, як він уже чекав, що помре, про останній момент, в який завжди чомусь зникало відчуття болю. А потім знову чиясь незнайома кімната…

Граф торкнувся рукою свого обличчя. На шкірі майже не було подряпин. Він пам’ятав, як якийсь дикий кіт вп’явся в його лице довжелезними пазурами. Але на тому місці була лише маленька подряпинка. Як шкіра встигла так швидко загоїтись? За день?

«А може, уже минув місяць» - промайнуло у голові графа.

Дійсно. Можливо, весь цей час він був непритомний і зараз вперше за довгий час прийшов до тями.

Олександр знову припідняв голову і задумався. Одне він знав напевне, цього разу він не втратив пам'ять. Він пам’ятав усе – своє дитинство, матір, батька, улюблену служницю Анничку, дружину, Венеція… Усе. Він згадав, навіть, як пішов на озеро і потонув там разом з конем. А ще згадав, як з Явою ходили по квітку… А потім тікали від страшної відьми, яка ту квітку хотіла відібрати. Господи, нарешті, він усе згадав. Мабуть, відвар з тієї квітки все ж подіяв… Ява допомогла йому все згадати! Його очі бігали, думки метушилися в голові, і він посміхався. Він так довго чекав і, нарешті, все сталося, він усе згадав.

Попередня
-= 470 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 131.


Останній коментар

Іванка 21:57:38

Роман чудовий! Читати легко та цікаво.
Спочатку бентежить різке переплетіння
сюжетних ліній, потім розумієш це одне
ціле. Дарма що кохання не принесло
щастя. Доля персонажів хвилює, змушує
задуматись. Рекомендую!


  01.11.2015

Читається то легко ,але цей прикол з сережкою... Ємма що страждала розсіяним склерозом? Таке не памятати


  21.07.2015

Мені сподобався....


Додати коментар