Слава ЗСУ!

- Так, - махнув головою граф. – Води, якщо можна.

Іванна підскочила до столу і схопила глечик з водою.

- Ні, Іванно, збігай краще до Варвари та візьми в неї води цілющої.

Іванна поставила глечик і, схопивши склянку, побігла до дверей.

- Кожуха накинь, бо сніг же надворі, - крикнула услід бабця.

- Варвара? – ледь дихаючи, перепитав Олександр. – Та, що відьма?

- Відьма? – перелякано запитала бабуся. – Ні, вона - цілителька.

Граф знову ліг на ліжко і закрив очі.

Бабуся змочила тканину і поклала графові на голову.

- Дар у Варвари від Бога, - продовжила вона. - Бачить вона людей наскрізь. Усе знає.

- Я думав, вона лиха відьма, - ледь чутно промовив граф.

Бабця посміхнулася.

- Колись давно, ще як мені років зо двадцять було, - промовила бабуся, - стояла та хата, де зараз Варвара живе, пуста пустісінька. Ніхто там жити не хотів, бо річка коло самої хати пересохла, а води навколо і близько не було. Скільки колодязів не копали – ні краплинки. А як оселилася в тій хаті Варвара, то на третій день явився їй янгол і сказав, що має вона своє життя присвятити людям, що подарував їй Господь дар незвичний. В той же день, з’явилася вода в одному з колодязів. І вода та була цілюща. Варвара воду усім роздавала і добрим і лихим. Нікому у допомозі не відмовляла. А люди почали тою водою землю зрошувати, щоб краще родила, худобу поїли. Почали монети золоті нею мити, і намагалися усіляко збагатитися. І одного дня вода зникла. Висох колодязь.

- Навіщо ж вона давала воду поганим людям? – запитав граф.

- Вона - не Господь, щоб судити, хто хороший, хто поганий… Янгол сказав їй цілити людей, а не вибирати між ними, хто краще.

- І води тепер немає? Куди ж Іванна побігла?

- Коли ти провалився в озеро, то помер. Ми вже й ховати тебе хотіли, а Іванна не дала, плакала і молилася біля того колодязя, щоб янгол дав хоч би краплинку тої цілющої води. І Господь зжалився над нею. Явився Янгол і сказав, що з’являтиметься вода лише тоді, коли хтось щиро проситиме. Дійсно, щиро, а не задля збагачення чи для лихих намірів.