Слава ЗСУ!

- Не плач, кохана. Візьми собі ці квіти, - промовив Руслан, - і ніколи більше не плач. А мені час їхати.

Емма стояла посеред вулиці з величезним букетом троянд.

- Бувай, кохана, - промовив Руслан.

- Еммо, - раптом крикнула Ліна. – Запитай про Нонну!

- Дякую, що нагадала, - прийшовши нарешті до тями, промовила Емма. – Руслане, зачекай.

Хлопець зупинився.

- Я хотіла запитати тебе, де збиралася зупинитись Нонна до того, як я запропонувала їй жити у себе?

- А що сталося? – не зрозумів Руслан.

- Просто вона пішла…

- Ну то й нехай!

- Ні, я переживаю. Де вона могла зупинитися?

- Вона збиралася зупинитися в гуртожитку.

- В якому?

- В тому, що по вулиці… Ні, я тобі не скажу!

- Руслане, чому?

- Бо ти знайдеш її і все почнеться спочатку! – спокійно відповів Руслан. – Вона лише нівечить твою долю своїми ворожіннями, дурними балачками.

Емма опустила очі.

- Еммо, та навіщо ж вона тобі? У тебе ж є подруги, хороші, вірні друзі. Подивись собі у вічі і зрозумій, що сама собі шукаєш біди.

- Я не збираюся її повертати, лише хочу упевнитись, що з нею все гаразд.

- Повір, з нею все гаразд! Така – не пропаде. Якби я лише знав раніше, що так вийде, ніколи б і не думав її шукати.

- Остапе, ти ідеш з нами обідати? – запитала Карла.

- Почекайте, тато дзвонить, - виймаючи мобільний, промовив Остап.

- Максе, почекай. Хай Остап поговорить.

- Поки Остап наговориться, вже й перерва закінчиться. Запізнимось на «Історію права».

- Алло, тату, що сталося? – крикнув у трубку Остап, закриваючи рукою друге вухо.

- Остапе, де ти?

- Я в університеті. Де ж іще?

- А в замок сьогодні збираєтесь?

- Мабуть, ні. Що нам там робити?