Слава ЗСУ!

Журналістка вимкнула диктофон і уважно подивилася на Емму.

- Все? Я можу допити своє шампанське? – посміхнулась дівчина.

- Так, допивайте… Дивна ви людина, Еммо, - промовила Лариса. – Дуже дивна.

Емма нічого не відповіла і лише знову відвернулася до вікна.

- Хоча… Знаєте, я сьогодні нарешті зрозуміла, чому агентство назвали саме вашим ім’ям.

- Чому? – запитала Емілія.

- Вас з ніг до голови облили брудом, а ви все одно залишились гідною. Ви неймовірна. Ви… Благородна! Ось як це називається. Ви - наче королева!

Емма засміялась.

- Ні, дійсно, - продовжила журналістка. – У вас стільки гідності, честі. Ви неймовірно горда, неймовірно високомірна, але це, безперечно. вас красить.

- Дякую, - щиро промовила Емма. – Пробачте, але мені уже час іти.

- Чому ви йдете? Я вас образила? – злякано запитала журналістка.

- Ні, що ви. Навпаки. Мені дуже приємно було з вами спілкуватися. Просто ви своєю розмовою нагадали мені про одну важливу зустріч.

- Добре, щасти вам на зустрічі, - посміхнулась журналістка.

- Дякую… На цій зустрічі я багато зможу дізнатися. Можливо, ви дійсно права, і я виявлюсь королевою.

Емма граціозно вийшла із зали.

Ірина полегшено зітхнула.

- Як думаєш, вона вийшла подихати свіжим повітрям чи більше не повернеться? – запитала Марта, помітивши пильний погляд Ірини.

- Сподіваюсь, більше не повернеться, - промовила Ірина. – Марто, якби ж ти лише знала, як мені хочеться виграти той конкурс в Італії, їй на зло! Розумієш. Приїхати і подивитися їй в очі!

- Ти ж не збиралася повертатися, - засміялась Марта.

- Заради цього – я би повернулася.

- Як же я хвилююся, - прошепотіла Карла. – Тільки уявляю собі, як вони зараз нас пошлють куди подалі.

- Не пошлють, Карло, не пошлють, - промовив Макс. – В їхніх же інтересах нас вислухати.

Остап мовчав.