Слава ЗСУ!

Всі жінки схилилися над листками і почали натхненно щось писати.

- А мені по телефону сказали, що ви зацікавилися замком, який колись належав Полонезькому, - промовила якась дівчина з останньої парти.

- Так, ми зацікавились, - відповів Остап. – Намагаємося якомога більше працювати там. Але на жаль, замок Полонезького належить місту, а отже там хазяйнують люди мера.

- Здається, там музей? В якому він зараз стані? Туди вже близько року нікого не пускають, - промовила Емма.

- Музей вже близько двох років не працює, - сумно промовив Остап. – Цей замок нікому не потрібен, але і віддавати його ніхто нікому не збирається.

- А хіба є закон, за яким його повинні були би віддати? – запитала Ліна.

- Немає, - сумно промовив Остап. – В тому то й проблема, що немає. Тому ми і шукаємо вашої підтримки. Нас не допускають до жодних доказів, заповітів, паперів. Все приховують.

- Тобто, вам потрібно, щоб ми підтвердили те, що нібито саме ми попросили вас дослідити родовід? – хитро перепитала Ліна.

- Як не сумно це визнавати, але так і є. Якби ви всі підписалися під заявами про те, що для уточнення родових даних вимагаєте заповіт, то нам було б набагато легше працювати.

Жінки почали перешіптуватись.

- Я згодна, - не задумуючись, промовила Емма. – Де вам потрібен мій підпис?

Остап зніяковіло підніс Еммі якийсь листок. Емма, не читаючи, розписалась.

Всі інші, вражені вчинком Красовської, зробили так само.

Заповнивши анкети, Емма і Ліна попрямували до виходу.

- Коли з’ясуєте, хто саме з нас королева, хоч нас повідомте, - засміялась Емма.

- Обов’язково, пані Красовська, - червоніючи, відповів Остап.

Ліна та Емма вийшли за двері.

- Неймовірно, - прошепотіла Ліна. – Ти ще й королева. Катріна з глузду з’їде, коли дізнається. Вона і так уже від тебе в захваті.