Слава ЗСУ!

- Дівчата, сюди не можна, - промовив молодий охоронець.

- Не можна? – перепитала Емма.

- Ні, тут ведуться науково-дослідницькі роботи!

- Ну то й що? Ми так сильно заважатимемо? – впевнено продовжила Емма.

- Тут працюють люди мера. І до завершення їхніх досліджень, наказано нікого сюди не впускати.

- А хіба замок належить меру? – засміялась Емма. – Наскільки мені відомо, замок – власність міста. А отже, і всіх його громадян.

- Але поки що тут працюють археологічні групи. І стороннім вхід заборонено!

- А ми не сторонні, - відповіла Ліна. – Ми являємося прямими нащадками графа Полонезького.

Охоронець посміхнувся.

- Люба пані, а чи є у вас докази цього? Хоча б якісь документи?

- Любий пане, - нахабно перебила Емма. – А чи є у вас якісь докази того, що я не маю права зайти в цей замок? Хоча б якісь документи?

- Ні, - відповів охоронець. – Зараз при собі нічого немає.

- І у нас теж зараз при собі нічого немає, - промовила Ліна. – Тому просимо пропустити нас у замок.

- Я не можу пустити вас одних. Я відповідаю за безпеку замку.

- Ну тоді ходімо з нами, - запропонувала Емма.

Охоронець відійшов в сторону і крикнув якійсь дівчині, яка стояв біля воріт:

- Яно, підміни мене на вході. Я іду всередину.

Ліна, Емма та охоронець зайшли в замок.

- А як вас звати? – запитала Ліна.

- Пилип, - відповів хлопець.

- Пилип? Дуже гарне ім’я! – захоплено відповіла Емма.

- Дякую.

- Зараз модно називати усіх незвичними іменами. Пилип – це дуже сучасно, - щиро промовила Емма.

Пилип посміхнувся.

Всі втрьох повернули в темний вузький коридор.

- Пилипе, а чим ви займаєтесь?

- Я – член археологічної групи! Ми досліджуємо замок, його історію… А на воротах я стояв, бо сьогодні черговий. Ми по одному чергуємо!