Слава ЗСУ!

- Нонна вміє задурити голову, - зітхнула Емма.

- Може й так. Може, це все і дурість. Але саме це мене і надихнуло на такий серйозний вчинок. Я поклала цю історію на своє життя, і побачила, що все зійшлося. Той невмілий рибалка – то я.

- Ліно, та я мільйони таких історій тобі можу розповісти! Невже ти їй віриш?

- Я не кажу, що вона хороша ворожка, - промовила Ліна. – Може, вона, взагалі, не ворожка, але її слова мені дуже допомогли.

- Принаймні, хоч якась користь з неї, - посміхнулась Емма. – Як вона, взагалі? Як вона живе?

- Живе на квартирі, - відповіла Ліна. – В квартирі нічого немає. Тільки свічки, карти, маленький столик. Вона була привітна зі мною, але, мабуть, здогадалася, що я твоя подруга, бо грошей не взяла.

- Не взяла? – здивувалась Емма. – Дуже дивно.

- Вона сказала, що не може взяти з мене гроші, бо знає, хто я…

- Ну, пий шампанське! – переводячи тему, промовила Емма. – Тепер у тебе все буде по іншому. Ти тепер вільна жінка! Хочеш, завтра сходимо до суду та подамо на розподіл майна.

- Ні, - впевнено відповіла Ліна. – Я не братиму нічого.

- Чому?

- Нонна сказала мені не брати грошей за вудочку. Я нічого не братиму.

- Ліно, та викинь ти з голови ту Нонну. Це ж ваше спільне майно, ви повинні його розділити.

- Ні, мені не потрібно його майно. Моя заробітна плата журналіста у порівнянні з грошима, які заробляв він – ніщо. Це його квартира, його меблі, речі. Це все належить йому.

- А тобі належать твої нерви, - крикнула Емма, - які він так професійно тобі щодня тріпав.

Ліна посміхнулась.

- Я хочу лише розлучення, а його речі мені не потрібні.

- Добре, як хочеш.

- Я поки що залишусь у тебе, а завтра вранці переїду в гуртожиток, чи знайду квартиру.

Емма ображено подивилась на Ліну.