Слава ЗСУ!

- Полонезького? – захоплено перепитала Ліна. - Оце так! А можна побачити?

- Ні, його одразу ж відвезли експертам.

- А навіщо?

- Щоб з’ясувати вік картини, з’ясувати, хто зображений на ній, - пояснила Яна.

- Але ж ти кажеш, що то Полонезький. Навіщо ж з’ясовувати, хто це?

- Я знаю, що це Полонезький. Я це відчуваю. А їм потрібні докази…

Ліна і Емма переглянулись.

- Я знаю про цей замок набагато більше, ніж всі інші, - продовжила Яна.

- А звідки ти знаєш? – поцікавилась Емма.

- Бо я живу цим замком, я ним дихаю.

Дівчата замовчали, проходячи темними коридорами.

- Розкажи щось, - раптом промовила Ліна.

- Про що?

- Про графа… Про його любов.

- Граф закохався, коли йому було двадцять. І хоча він був іще молодий, навряд хтось міг сказати, що його почуття були бездумними. Він закохався у просту селянку, дочку сільського ворожбита. Її звали Ява. Одного погляду вистачило, щоб він покохав її на все життя.

- А вона кохала його? – запитала Ліна.

- Кохала. Дуже кохала. Вона була вірна йому, навіть, після того, як він зник. Вона більше не вийшла заміж і не мала жодного чоловіка. Усе своє подальше життя вона присвятила вихованню єдиного сина Вальдемара.

- Як гарно, - промовила Емма.

- Злі язики хотіли розлучити цю щасливу пару. Ходили різні плітки, про те, що граф нібито покохав іншу жінку.

- Але це ж не правда? – перепитала Емма.

- Звісно ж, не правда. Граф присягнув, що кохатиме Яву вічно. І кохав її вічно! Шкода лише, що вічність його тривала не довго.

Ліна і Емма вийшли із замку.

- Дивна якась ця Яна.

- Ти теж помітила?

- Але розповідає цікаво, - промовила Емма.