Слава ЗСУ!

- Значить, модель… Хіба в нашому місті так багато журналів моди. Чому ви не розшукаєте її? Нехай би Яна згадала, який то був журнал.

- А який сенс? Ці студенти все одно не зможуть довго її приховувати.

Ліна та Емма вийшли із таксі і попрямували до замку.

Навколо було дуже багато людей, всі вони натхненно працювали, не звертаючи на дівчат уваги.

- Мені здається, що зараз ми зайдемо в замок і на нас, навіть, ніхто не зверне уваги, - прошепотіла Ліна.

- Пробачте, будь ласка, - раптом почувся голос позаду.

Дівчата повернулися.

- Я знала, що ви сьогодні прийдете, - радісно промовила незнайома дівчина.

Ліна і Емма здивовано переглянулись.

- Мене звати Яна, - хвилюючись, промовила дівчина, намагаючись дістати з сумки жіночий журнал.

- І що з цього? – запитала Емма.

- Я просто… Просто…

Дівчина нарешті дістала журнал і простягнула його Еммі.

- Просто я пізнала вас на обкладинці і хотіла взяти автограф. Якщо можна.

- Звісно, - посміхнулась Емма і по директорськи розписалась на першій сторінці..

- Дякую, - захоплено промовила Яна, ховаючи журнал назад у сумку. – А це правда, що ви є нащадками Полонезького?

- Звісно ж, правда, - відповіла Емма.

- Мабуть, класно почуватися графинею.

Дівчата засміялись.

- А ти би могла нам щось розповісти про замок, - запитала Ліна. – Або знайти хлопця на ім’я Пилип. Минулого разу він нам багато всього розповів.

- А Пилипа сьогодні немає, - промовила Яна. – Хочете, я покажу вам замок.

Емма махнула головою, і взявши Ліну під руку, попрямувала за своїм новим гідом.

- А чому сьогодні так багато людей? – запитала Емма.

- Вчора знайшли картину, - відповіла Яна. – Портрет самого графа Полонезького.