Слава ЗСУ!

- Щодо того, хто королева? – перепитав Остап.

Емма махнула головою.

- Про це знає лише одна людина в світі, - засміявся Остап. – Це моя подруга Карла. А ми лише можемо здогадуватись, думати…

- І на кого ж ви думаєте?

- На вас… Звісно ж, на вас.

- Мені приємно, - посміхнулась Емма.

- А хіба ви не були готові до такої відповіді?

- Була, - відповіла Емма. – Моя подруга говорить мені, що я королева кожних п’ять хвилин.

- Подруга? – перепитав Остап, показуючи на Ліну, яка зосереджено щось писала.

- Так, - відповіла Емма. – Ліна. Її звати Ліна.

- А що ваша подруга так зосереджено пише? – засміявся Остап.

- Роман. Вона пише про мене роман.

- Роман? І як у неї виходить?

- Чудово, - щиро відповіла Емма. - Вона сама того не знає. Не знає, яка талановита. Вона думає, що любить фантастику, вигадані пригоди, а насправді, так глибоко відчуває справжні почуття, кохання. Вона народжена, щоб писати, щоб створювати романтичні історії. Вона думає, що всі свої історії бере з життя, та насправді, в житті немає таких прекрасних історій…

- Мені аж захотілося почитати, - промовив Остап.

Емма посміхнулась.

- Навряд, вам сподобаються її розповіді. Це жіноче… Те, що чоловікам важко збагнути.

- Ну чому ж? – заперечив Остап. – Нещодавно я читав один жіночий журнал…

- Який?

- Не пам’ятаю… Та це не важливо. Там була жіноча сторінка. І мені дуже сподобалось. Історія була про хлопця, який виклав пелюстками троянд підлогу своїй дівчині, і подарував багато квітів… Мабуть, той хлопець дійсно закоханий в свою дівчину. А їй просто дуже пощастило.

Емма сумно опустила очі.

- Щось не так?

- Ту історію написала саме Ліна в журналі «Катрін». А та дівчина, якій виклали підлогу квітами, то я. Тільки, на жаль, мені не дуже пощастило…