Слава ЗСУ!

Остап зніяковіло подивився на Емму.

- Я, мабуть, піду до своєї подруги…

Емма підійшла до Ліни і сіла поруч із нею.

- Про що ви говорили? – не відриваючи очей від паперів, запитала Ліна.

- Той хлопець, в зеленому, читав твою статтю із «жіночих історій». Йому дуже сподобалось…

- Чудово, - продовжуючи працювати, промовила Ліна. – І через це ти сумна?

- Ні, - посміхнулась Емма. – Просто він сказав, що тій дівчині, якій виклали трояндами підлогу, дуже пощастило у житті, якщо в неї такий хлопець.

- Так і сказав? – нарешті відірвавшись від роботи, перепитала Ліна.

Емма махнула головою.

- Я сказала йому, що це я, - продовжила Емма, - і що насправді, мені не дуже пощастило в житті. Але я впевнена, він нічого не зрозумів. Мабуть, вирішив, що я одна з тих жінок, яким ніколи не можна вгодити. Яким стелять під ноги трояндові килими, а їм все одно мало. Що ти кому поясниш?

Ліна сумно подивилась на подругу.

- Я теж багато про це думаю, - промовила вона. – Чому одні чоловіки майже не говорять про свої почуття, і витягнути з них одне-єдине «я тебе люблю» дуже складно, а інші розсипають компліментами направо і наліво, а в результаті виявляються звичайними зрадниками.

- А може, просто той, хто любить нещиро, намагається довести усім навколо, що його почуття справжні, щоб ні в кого не виникло підозр.

- Може й, так…

В цей момент відчинилися двері і зайшла Карла.

- Ну нарешті, - промовила Соня.

- Пробачте за запізнення, - задихано проговорила дівчина.

- Та вже нічого. Ви головне скажіть, хто з нас усіх графиня?

Всі засміялися.

Карла відкрила заповіт.

- Нам в руки потрапив значний історичний документ – заповіт пана Олександра Фельченського, - почала Карла. – Ми опрацювали його, і можемо з впевненістю вам сказати, що нащадком графа Полонезького являється…