Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії

«А чому не можна?» запитав я. Це місце виглядало ідеальним для парковки, було дуже просторим. Я дуже довго шукав де б припаркуватись. Дуже довго. Я вже хотів-був полишити машину і викликати таксі… але нарешті, ми знайшли це місце.

Але воно виявилось тротуаром якраз навпроти входу в «дезерт Інн». До цього часу я об’їздив уже стільки обочин, що відразу й не помітив цієї. Проте зараз ми були в становищі, яке не могли пояснити… вхід, мудила кричать на нас, велике замішання… адвокат відразу ж вискочив із машини, махаючи п’ятидоларовою банкнотою.

«Ми хочемо припаркуватись тут! Я старий друг Деббі. Ми гралися з нею в одній пісочниці.»

Я подумав, що вони нам не повірять… але один із швейцарів узяв гроші, мовивши: «ОК, ОК. Я по все потурбуюсь, сер.» і видав нам талон на парковку.

«Срань господня!» сказав я, поки ми йшли через фойє.

«Вони нас мало не вздрючили. Це була блискавична супердумка.»

«А що ж ти ще хотів?» сказав він. «Я ж твій адвокат… і ти винен мені п‘ять баксів. Я хочу отримати їх зараз.»

Я потис плечима і дав йому гроші. Це яскраве, багате фойє «Дезерт Інн» було не підходящим місцем для того, щоб торгуватись хто кому скільки винен. Ця зала бачила Боба Хоупа. Френка Сінатру. Спіра Агню. Фойє пахло високоякісним вогнетривким пластиком і штучними пальмами, воно було висококласним пристанищем Великих Транжир.

Ми підійшли до шикарної зали повні впевненості, але нас не впустили всередину. Ми прийшли запізно, як пояснив нам чоловік у темно-червоному смокінгу; зал був повністю заповнений, не лишилося жодного вільного місця, ні за які гроші.

«Нахуй місця,» сказав мій адвокат. «Ми старі друзі Деббі. Ми їхали сюди аж із Лос-Анджелесу заради того, щоб побачити це шоу і ми будь-що потрапимо в середину, йобанаврот!»

Мужик щось почав-був розводитись про правила пожежної безпеки, але мій адвокат відмовлявся слухати його. Нарешті, після довгих переконань, він впустив нас безкоштовно, але з умовою, що ми стоятимемо тихо в кінці залу й не будемо курити.

Ми пообіцяли, але потрапивши в середину відразу втратили контроль над собою. Тиск був надзвичайно сильний. Деббі Рейнолдс в срібній афроперуці завивала на сцені під мелодію “Sergeant Pepper,” з золотої труби Гаррі Джеймса.

«Господи, нахуй, Боже!» сказав мій адвокат. «Ми потрапили в машину часу!»

Важкі руки схопили нас за плечі. Я якраз вчасно сховав люльку для гашишу. Громили протягнули нас через фойє і потримали ще деякий час перед входом, поки не подали нашу машину. «ОК, а тепер зникніть,» сказав чувак у темно-червоному смокінгу. «Валіть поки зуби цілі. Якщо у Деббі такі друзі як ви, то у неї більші неприємності, ніж я думав.»

«Це ми ще побачимо!» кричав мій адвокат поки ми від’їжджали. «Ти йобаний параноїдальний висерок!»



Я направив тачку в напрямку казино «Цирк» і припаркувався біля заднього входу. «Це те місце,» сказав я. «Де нас ніхто не буде зайобувати.»

«Де ефір?» спитав адвокат. «Цей сраний мескалін взагалі не рубає.»

Я дав йому ключ від багажника а сам запалив люльку з травою. Він повернувся з пляшечкою ефіру, відкрив її, потім налив трішки в хустинку, підніс до носа і глибоко вдихнув. Я намочив інший носовичок і затягнувся випарами. Запах був неймовірний. Згодом ми вже тяглися вгору по сходам в напрямку входу, по-дурному гигочучи і підтримуючи одне одного, неначе п’яниці.

В цьому головна перевага ефіру: завдяки йому починаєш поводитись наче сільський пияк з якогось ірландського роману… повна втрата базових рухових навичок: затуманений зір, втрата рівноваги, дерев’яний язик – розрив усіх зв’язків між тілом та мозком. Найцікавіше те, що мозок продовжує функціонувати більш-менш нормально… лишається лише спостерігати за своєю поведінкою, але неможливо її контролювати.

Наближаючись до турнікету на вході в «Цирк», знаєш, що потрібно заплатити два долари, інакше тебе не впустять всередину… але, підійшовши до місця, все стає з ніг на голову: ти не правильно оцінюєш відстань до турнікету і б’єшся об нього, падаєш назад і хапаєшся за якусь літню жінку, щоб не впасти, якийсь сердитий мудак штовхає тебе і ти думаєш: Що тут відбувається? Що взагалі відбувається? Потім ти чуєш своє варнякання: «Пси б трахнули Папу Римського, це не моя вина. Обережно!.. Чому гроші? Мене звуть Брінкс; Я народився… народився? Викиньте вівцю за борт… жінок та дітей до броньованої машини… наказ Капітана Зіпа.»

Чорт, цей клятий ефір – наркотик для тіла. Головний мозок неспроможний керувати спинним. Руки хаотично теліпаються, не в змозі дістати гроші з кишені… з рота виривається шипіння й невиразне гиготіння… постійна ідіотська посмішка на мармизі.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!