Слава ЗСУ!

— Вiршика не вiршика, а скоро тобi буде ого-го!

— Що ти маєш на увазi? — перелякався Сем.

— А ми бачили, де ти зi своїми дружочками переховуєш украдене з магазину!

— Ну, ти, — обурився Сем, — говори та не заговорюйся! Який iще там магазин?

Переляк i здивування Сема були такими щирими, що Христофор, хоч i поспiшав, докладно розповiв йому все.

— От вам слово, хлопцi, щоб я на цьому мiсцi провалився, щоб мене пацюки загризли — не знав я нiчого про магазин! — присягнувся Сем. — Я думав: клей їм треба, щоб пожартувати!

— Дожартувався! — кинув Васько, а Христофор аж пiдскочив:

— Ага! От ти й признався, що вкрав мiй суперклей.

— Та признаюсь, признаюсь, — махнув рукою Сем у повному розпачi. — Та зараз треба швидше розшукати отих негiдникiв, треба негайно щось робити!

— Ми знаємо що! — гордо проказав Васько. — Побiгли, Тюля!

— I я з вами, — напросився Сем.

Майже годину трiйця нишпорила по всьому мiстечку. Нарештi їм пощастило: в одному з провулкiв вони наштовхнулися на Євгена Євгеновича.

— Що, молодi люди, не сидиться? — посмiхнувся той. — На жаль, нiчого втiшного поки що не можу вам сказати.

— Скоро скажете, — виступив наперед Христофор i гарячкове почав розповiдати Бубликовi про Бевзя, про вкраденi продукти й про те, що клей потрапив до рук Бевзевих дружочкiв — Рубильника та Бегемота.

— Якi вони на вигляд? — грiзно спитав Бублик у Сема.

— Клей у Рубильника, вiн верховода, — поквапливо пояснив Сем. — Худющий такий, довготелесий, увесь час навколо очима нишпорить. Голос хрипкий, неприємний, а обличчя червоно-сизе й припухле: дуже пиво любить.

— Досить, годi! — обiрвав його академiк. — Все зрозумiло. Чекайте мене на лавi й нiкуди не йдiть. Я все беру на себе, а вас повiдомлю, коли треба буде!

Роздiл дванадцятий

ДИВАКУВАТИЙ СЛЮСАР-САНТЕХНIК

Перш нiж вирушити на розшуки Рубильника, суперагент заскочив до готелю, щоб змiнити зовнiшнiсть. Про нього вже знали троє хлопцiв, а Z-003 поклав собi за правило: якщо тебе знають бiльше трьох осiб — мiняй зовнiшнiсть!

Замкнувшись у номерi, агент-академiк присiв над чемоданом i заходився переглядати свої речi.

— Так, бабуся-пенсiонерка не пiдiйде, — вiдклав вiн сиву перуку, спiдницю й стареньку кофтину. — Солдат у вiдпустцi — теж, — полетiла слiдом за кофтиною єфрейторська форма, — А оце, здається, в самий раз! — агент задоволено дiстав iз чемодана вузлик, на якому була бiрка з написом "Слюсар-сантехнiк".

Вiн розв'язав вузлик i розклав на лiжку заплямованi парусиновi штани, картуз iз поламаним козирком, пару нечищених черевикiв i подерту куфайку, з лiвої кишенi якої визирала голiвка пляшки.

— Так, це те, що треба! — задоволено посмiхнувся Z-003, уважно оглянувши все начиння. Вiн хутко вбрався, постояв трохи перед дзеркалом, надаючи обличчю виразу байдужостi до всього, що вiдбувається навколо, й пiшов до виходу.

На схiдцях вiн зiткнувся з русявим струнким юнаком. Той поглядом змiряв агента з нiг до голови й запитав:

— Папашо, сiрничка не даси?

— Некурящий, — входячи в нову роль, недбало кинув суперагент-сантехнiк.

Юнак з досадою здвигнув плечима й пiшов схiдцями на другий поверх. Насправдi не сiрники були йому потрiбнi. Адже Яким Якович — а це був саме вiн! — нiколи в життi не викурив жодної сигарети. Просто вiн навмисне зупинив на мить агента, i от тепер у нього в кишенi вже була магнiтна стрiчка iз записом голосу Z-003, картка з аналiзом його кровi та вiдбитки пальцiв агента — для картотеки.

А суперагент iшов вулицею i подумки радiв, що перша зустрiч нiякої пiдозри не викликала, отже вiн замаскувався надiйно!

Агент крокував собi хиткою ходою, — так, на його думку, завжди ходять сантехнiки, — й уважно зиркав туди й сюди правим оком. Рiч у тiм, що в це око було вмонтовано спецiальний пристрiй iз записом даних про зовнiшнiсть Рубильника. Цей пристрiй оглядав усiх перехожих, порiвнював їхню зовнiшнiсть зi своїми даними i, коли вони спiвпадуть, — мав послати агентовi у вухо сигнал. От Z-003 i йшов собi спокiйненько, пильнуючи лiвим оком за дорогою, щоб раптом не втрапити пiд машину.

Z-003 уже був обiйшов усi центральнi вулицi, так i не почувши сигналу, коли раптом пригадав Бевзевi слова про те, що Рубильник дуже любить пиво, — i подався на околицю, де, як вiн знав зi свого шпигунського довiдника, найчастiше трапляються пивнi точки.

Бiля кожної точки вiн зупинявся на кiлька секунд i по черзi наводив око-пристрiй на любителiв пива. Чимало з них нiби нагадували Рубильника: такi ж зсутуленi, з червоними припухлими обличчями. Та пристрiй мовчав — i агент iшов далi. Щоб не викликати зайвої пiдозри, йому щоразу доводилося випивати кухоль пива, тож не дивно, що пiсля п'ятої точки вiн уже ледве пересувався i мiг бiльше не вихилятися навмисне: хода його й так зробилася хиткою.