Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Світла і тіні ОУН


Як поставав провідницький авторитет


Не зважаючи на буйні перерости молодечо-бадьорої «теорії перманентної революції», а, може, саме якраз завдяки цим переростам, на ній і на переживаннях причетних до її творення студентів виросли особисті позиції певних людей, що перебували тоді на передових постах у краю.

А були це поголовно молоді люди, з-поміж яких найстарші рахували собі ледве по двадцять і кілька років; були між ними й такі, що ще не пережили й двадцятого року життя. Влиття УВО, в якій були численніше заступлені старші річники — комбатанти української армії з часів української державности, не позначилося напливом людей із цього середовища на провідні місця в організації. Наявне напочатку тертя між двома групами, між старшою, військовою, і молодшою, студентською, вигладилося на початку 30-их років з тим, що чисельно менша і політичне слабша група старих «увістів» відійшла в тінь. Один тільки пізніший генерал Т. Чупринка-Р. Шухевич — коли не рахувати людей, які опинилися в групі давнього «увіста», полк. А. Мельника — зайняв згодом визначне становище в ОУН.

Отож ці молоді студенти взялися самотужки творити визвольну концепцію, взоруючись на прикладах інших революційних рухів, насамперед ірляндського, а далі — польського і російського. Вони кували, як тоді казалося, «стратегію і тактику» визвольної боротьби і, самозрозуміло, самі росли з ростом та успіхами цієї концепції. А ці успіхи, хоч і не такі, як мріялося, все таки були. Надзвичайність усієї справи, віра в неї і в себе, окрилені думки і задушевні бажання надали тон цьому своєрідному зривові молоді, яка рішилася зробити все скоріше, краще і успішніше, ніж попереднє покоління.

Головним поштовхом поступування було бажання чину, і то по змозі великого, героїчного чину, і це, повне особистої посвяти, горіння витворювало почуття спільної приналежности до кола втаємничених, витворювало атмосферу таємної, переслідуваної релігійної громади і породжувало дружбу, яка перетривала не одну пробу життя. Разом з цим довший час збереглася і вся специфічна атмосфера «Академічного Дому», з її позитивними та неґативними сторонами.

Наставлення творити великі речі відсувало на задній плян «дрібні справи», до рівня яких були здеградовані також, як уже згадано, систематичні студії. Це, очевидно, не означало, що тодішні провідні люди не доцінювали студій і знання. Одначе вони (а було серед тодішньої студентської молоді доволі здібних людей) зосереджували свою увагу на студіюванні книжок, які відповідали їхнім зацікавленням. Предметом студій стала насамперед політична література, соціологія, психологія. В цій літературі пов'язана з ОУН молодь шукала безпосередніх аргументів для свого поступування. Звідти черпала вона потрібне в політичній роботі знання і в цьому підході вона була подібна до середньовічних альхеміків, які, замість систематично засвоювати закони природи, силкувалися знайти відразу таємницю творення золота. Не дивно, що у висліді накопичуваілися невпорядковані і непередумані знання з різних ділянок (з історії, соціології, політики, психології і т. д.), взором яких могли б послужити опублікована циклостильним способом у Кракові 1941 р. груба брошура здібної і дуже ідейної, але не підготованої відповідно людини під характеристичним заголовком: «Ідея і чин України».

Не дивно, що складні питання нашого визволення були ясно і розумно поставлені тільки там, де йшлося про болючі питання дня, про відсіч ворогові, про заперечення системи поневолення і т. д. Конструктивна сторона визвольної програми, поза ясно поставленим питанням державної самостійности і соборности, була, коли не рахувати загальних програмових постанов, слабо опрацьована. Деякі зусилля були зроблені в напрямі ідеологічного обґрунтування українського націоналізму, але, крім кількох статтей д-ра Ю. Вассияна в «Розбудові Нації», ці зусилля ефекту не дали.

Парадоксальним для всього націоналістичного руху в Західній Україні було те, що про основне питання цього руху, про ідею нації написав солідну, науково обґрунтовану і тільки в кінцевому розділі непотрібно доктринерську книжку старий соціяліст і приятель молоді, проф. В. Старосольський («Теорія нації», 1922, Відень). Серед націоналістів у той час не було поза, може, єдиним Вассияном не тільки кваліфікованої до такої праці людини, але взагалі зрозуміння потреби написати щось основоположне і солідне. Дійшло до того, що в 1939 р. появилися дві малі брошурки про націю О. І. Бочковського («Народження нації», «Життя нації») у видавництві «Каменярі». ОУН не спромоглася на щось подібне. Теж «Націократія» М. Сціборського не виповнила, на жаль, прогалин.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!